Духовним центром трудових об’єднань школярів, як показала наша дослідно-експериментальна робота, стала духовно багата особистість. Процеси самоорганізації учнів навколо такої людини або групи дорослих односельців ґрунтуються на прагненні школярів „порівняти” себе з реальним зразком, відчути свої здібності до праці у порівнянні з ровесниками і старшими. Встановивши ці особливості організаційних процесів в мікрорайоні, у своїй експериментальній роботі ми орієнтувались на перехід від індивідуальних форм праці до розвитку співробітництва, встановлення міжособистісних відношень на основі усвідомлення суспільної ролі праці. При цьому ми прагнули створити гнучкі структури цих зв’язків, коли учень в різних трудових об’єднаннях міг залучатись до виробничої, побутової трудової діяльності. У процесі реалізації цих вимог в умовах мікрорайону школи дітям необхідно було надати широкий простір для організації різного роду дитячих об’єднань як постійних, так і тимчасових. Дуже важливою ознакою була спільна спрямованість до мети трудової діяльності, що передбачало високий рівень свідомості членів об’єднання – не тільки єдність мети, але і єдність переживань і оцінок суджень учнів.

Враховуючи, що в мікрорайоні передгірського типу важливі зв’язки побутової, виробничої сфери і дозвілля зосереджуються в сім’ї, ми поставили в експериментальній роботі завдання зрозумілою зробити перед дітьми суспільну роль праці в сім’ї, розкрити сучасні соціальні функції сімейних форм виробничої праці. Ці питання вчителі висвітлювали у бесідах, на зустрічах з батьками, шляхом організації сімейних виставок у школі. Це сприяло накопиченню таких цінностей в сімейних трудових відносинах як почуття взаємодопомоги, взаємовиручки. Ми звично сприймали тезу: сім’я – частина суспільства, але не завжди реально нею керувались. Наші дослідження показали, що є сім’ї, які живуть тільки особистими прагненнями, відірваних від мікрорайону.

Соціальні зміни в сільських мікрорайонах, підвищення трудового фактору в цих змінах визначили важливість зіставляти вироблені в сім’ї установки і вимоги з суспільними, відчувати пульс життя суспільства, в якому живеш, ставити перед сім’єю спільну мету. Саме в сім’ї маленька людина одержує перший досвід, саме в колі близьких дорослих школяр оволодіває досвідом поваги, товариськості, взаємодопомоги, згуртованості.

Ми підвели підсумки зональних спостережень, внаслідок чого прийшли до висновку про те, що дітей в сім’ї треба вчити працювати з батьками. У процесі організації такої праці ми спирались на педагогічну концепцію про те, що активні починання кожної людини мають ґрунтуватись на свідомій солідарності з метою сім’ї. Кожна сім’я виробляє свої нормативи, за допомогою яких регулюється трудове життя учнів. До них ми віднесли: обов’язковість постійного руху вперед, наявність чіткої перспективи на сьогодні, на завтра. Трудове виховання включає постійне залучення учнів до самообслуговування, догляду за квітами, худобою, птахами. Праці на присадибній ділянці. Це складалось віками і має свої традиції. Ми спирались на прогресивні форми самоорганізації, які знайшли своє відображення в народній педагогіці і місцевих традиціях. Домашня робота є не тільки життєвою необхідністю, але й радістю, якщо в неї вносити елементи спільної праці, прагнення згуртувати сім’ю. З цією метою ми пропонували урізноманітнювати форми організації спільної праці в сім’ї. В одних випадках праця організовувалась так, що практично кожен член мав індивідуальне завдання, виконання якого було значним для дорослих і дітей. При цьому завжди виникала необхідність взаємодопомоги, тим більше, що уміння дітей і дорослих істотно різні.

Використовувалась і інша форма організації праці, що передбачала спільне завдання – одне для всіх. У цьому випадку особливо помітними були навіть невеликі „гріхи” в роботі кожного члена сім’ї, посилювалась взаємозалежність між працюючими. Досить було одному неякісно виконати свою частину роботи, як страждав загальний результат. В умовах такої організації праці діти скоріше привчались діяти узгоджено, відчували і пристосовувались до ритму роботи. Так підвищувалась відповідальність кожного за свою частину роботи і за загальний результат. У спільній праці діти засвоювали правила-вимоги: вірити один одному на слово, не підводити один одного, допомагати і т.д. Спільність праці в сім’ї допомагала збагаченню таких понять як сімейна гордість, сімейні традиції, честь сім’ї.

§ 2. Залучення учнів до різноманітних видів спільної праці на базі виробничих і громадських формувань у мікрорайоні школи.

Враховуючи усе вищесказане, можна стверджувати, що сім’я є фундаментом, першоосновою у трудовій діяльності дітей, бо вчить їх працювати разом з дорослими, турбуватися про благоустрій своєї сім’ї.

Таким чином поступово у дітей вироблялась певна система роботи, що полягала в оптимальному поєднанні різних форм спільної праці дітей і батьків. Однією з основних її форм стала праця в сімейних, чоловічих, жіночих клубах, спрямованість діяльності яких була на скріплення сім’ї, завдання досвіду спільного ведення господарства, добросусідські відносини. Учні з великим інтересом стали займатися в гуртках в’язання, макраме, кулінарії, маючи на увазі перспективу підготовки до сімейного життя, прагнення володіти багатьма видами різної праці для ведення домашнього господарства.

Причому до таких видів праці залучались не лише дівчатка, а й хлопчики, які спочатку тяжіли до суто ”чоловічих” справ, а потім більша частина їх втягнулась саме до таких гуртків, де можна було поруч з дівчатами позмагатися у вправності.

Пропонуємо методику організації роботи домашнього гуртка в мікрорайоні Пнівської загальноосвітньої школи Надвірнянського району, ініціатором якого стала сім’я Галі К. Поштовхом для його організації стало бажання мами Галі запропонувати подругам дочки затишок і тепло свого дому, яких вони були позбавлені у своїх сім’ях.

Робота гуртка будувалась на тому, щоб:

діти могли збиратися на заняття періодично, у вільний для всіх час;

наставником і помічником в організації