робота будувалась на принципах добровільності, врахування інтересів дітей.

Практика роботи гуртка переконувала, що це, звичайно, не виробниче формування, але домашній гурток ставав передусім колом спілкування у спільній праці.

Особливою формою міжособистісних відносин ставала праця на основі сімейного підряду. Таким чином поле чи ферма ніби включались в систему сімейних відносин, а селянська спілка чи орендне підприємство набували рис великої селянської сім’ї, яка веде спільне господарство.

Якщо практика залучення учнів 11-12 років до сімейних підрядів ставала ознакою вкладу сучасної сім’ї в організацію спільної праці учнів, то участь їх в кооперативних об’єднаннях, використання більш тісних міжособистісних відносин в процесі праці свідчило про перспективи розвитку цих форм організації спільної праці школярів.

Спостереження показали, що у школярів, які працювали в об’єднаннях на кооперативних началах, навіть на перших етапах їх створення і функціонування, ставала більш престижною інтелектуальне спрямованість діяльності, одержання знань, а реальні показники праці і творчої ініціативи цього виробничого формування збагачували їх інтерес до праці.

Проведення масових трудових акцій включало діяльність, яка передбачала трудові ігри, трудові акції з елементами гри як важливої вимоги до організації спільної праці, її інтелектуально-емоційної спрямованості.

Наші спостереженні і експериментальна робота дозволили зробити висновок про доречність гри в процесі спільної праці, щоб подолання труднощів викликало у дітей задоволення, радість. У спільних трудових іграх виховувались діти-організатори, діти-вожаки, що вміють наполегливо працювати, вести за собою інших. Для всіх ігрова діяльність ставала школою життя, школою праці і спілкування дітей. Популярними стали ігри експромти, бліц-конкурси умільців. Ігри проводили так, щоб у них мали брати участь як діти так і підлітки. Так, ігри „Збирання картоплі”, „Водоноси”, „Помічники” передбачали участь учнів 5-6 класів в якості ведучих, а молодших школярів – в якості членів команд, що сприяло ефективності педагогічного впливу на окрему особистість або групу дітей.

Розроблений нами сценарій гри „Помічник” ми пропонуємо в додатку.

У процесі проведення трудової гри можна було помітити, як уміло використовувались різні форми організації спільної праці учнів: праця організована фронтально з індивідуальним завданням, коли діти виконують однакову роботу незалежно від другого і це дає можливість підліткам, котрі виконали роботу, допомагати молодшим школярам; фронтально із спільним завданням, коли підлітки, в основному, випереджають дітей, фронтальна форма організації праці із спільним завданням сприяє виробленню у молодших школярів навичок спільної праці, посилюється взаємозалежність між працюючими учнями. Ця залежність підвищує особисту відповідальність кожного учня як за свою роботу, так і за роботу товариша; спільна форма трудової гри з елементами розподілу праці значно полегшує роботу вихователя. Від цього залежить і емоційна ефективність праці.

У трудових справах молодших школярів і їх старших друзів робота здійснювалась через працю-творчість. У процесі її реалізації ставилась спільна мета – збагатити знання дітей, виробити погляди на працю як на основне джерело радості життя, виробити прагнення вносити свій вклад у покращення дійсності, а також уміння турбуватися про близьких і далеких людей. Ми прагнули сформувати в гуртках і інших організаційних трудових одиницях соціально-психологічну спільність, де стосунки дітей опосередковувалися б змістом їх спільної трудової діяльності, її метою, цінностями.

У подальшому розвитку дитячих трудових об’єднань спільна праця виступала як інструмент цілеспрямованого формування певних якостей особистості. З метою максимального використання можливостей дитячого об’єднання в реалізації трудових завдань ми зміцнювали дитяче об’єднання шляхом удосконалення його структури, при якій усі складові групи ставали носіями спільних трудових справ. Вираження інтересів школярів, здійснення зворотнього зв’язку, наступне корегування були не перспективні без систематичного залучення органів дитячого самоврядування. Вони визначали структуру, тимчасові і постійні трудові доручення. Життєвість об’єднань у сфері трудової діяльності багато в чому залежала від міри співвідношення організованого і неформального начал. Порушення цієї міри, зловживання елементами, що характеризують поняття „гурток”, „група” зразу насторожувала дітей. У цих умовах вони поряд організовували свої об’єднання на добровільних засадах, в неформальних умовах.

Специфіка трудових об’єднань школярів і спільних трудових справ в мікрорайоні школи полягала у збереженні їх неформального статусу, у відкритості для всіх бажаючих, розмаїтті організаційних форм, відповідності їх різностороннім інтересам і потребам учнів. Тому діючим фактором ставало спільне життя школярів у спільній праці в мікрорайоні школи. Спільні переживання асоціювались у них з радісними емоціями, розвивали у дітей інтерес до спільних справ, бажання брати в них участь. Врахування цих обставин дозволяло якнайповніше використати можливості мікрорайону для розвитку самодіяльності органів самоуправління учнівських об’єднань.

Поширеними стали для школярів гуртки, організовані там, де були для цього можливості і умови. Робота в них проводилась спочатку в основному в мікрогрупах, ланках з урахуванням бажань школярів. У цих об’єднаннях був закладений початок трудового об’єднання дітей, так як за основу їх побудови брали територіальний принцип.

В організаційному плані від малих груп ми переходили, наприклад, до „вільних майстерень школярів” ( ,9), куди учні і всі бажаючи могли прийти у спеціально відведену кімнату і зайнятися улюбленою справою. Зміст кожного заняття визначався у залежності від конкретних виховних завдань, які ставились перед дітьми даної групи. Головне завдання роботи „вільних майстерень” полягало у задоволенні і розвитку інтересу дітей до техніки, прикладних видів образотворчого мистецтва, особливо там, де поблизу не було спеціальних позашкільних закладів. Для реалізації цих задумів пропонувались диференційовані заняття, здатні виявити інтерес до творчості. Характерною особливістю цих занять було те, що вони розраховані в першу чергу на найменших, на розвиток їх здібностей. Це великій