відповідного віку. Пояснювати треба, спираючись на попередній досвід учнів, виділяючи істотне в матеріалі, не захоплюючись другорядним, стежи-ти за послідовністю викладу, використовувати ілюстратив-ний матеріал.
Вивчення нового матеріалу дає змогу учням набувати різноманітних умінь та навичок. Структура їх формування має свої особливості. Головними її компонентами є розбір і засвоєння правила, покладеного в основу дії навички, по-долання труднощів у її застосуванні, удосконалення дії на-вички, закріплення досягнутого рівня дії навички та вико-ристання її на практиці, досягнення майстерності в її ви-користанні.
Найважливіший засіб формування вмінь і навичок — вправи. Вони мають бути цілеспрямованими, систематич-ними, тривалими, різноманітними і постійними.
Закріплення нового матеріалу має на меті встановлен-ня міцного зв'язку між щойно набутими знаннями і засво-єними раніше, перевірку правильності утворення науко-вих понять, вироблення вміння застосовувати знання на практиці. Цієї мети досягають завдяки різноманітним вправам та самостійній практичній роботі учнів.
Повідомлення домашнього завдання. Вчитель повинен продумувати його зміст, щоб воно було конкретним, по-сильним для учнів. Домашнє завдання не можна давати наспіх, коли пролунав дзвоник з уроку. На повідомлення і пояснення домашніх завдань відводять спеціальний час.
Закінчення уроку відбувається за вказівкою вчителя.
Спираючись на знання сутності процесу навчання, його загальних методів і розглянутих вище основних елементів переважної більшості типів уроків, неважко визначити структуру кожного типу уроку Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі. — К., 1973..
1.2. Вимоги до уроку іноземної мови.
Сутність уроку як самостійного цілого зумовлена його методичним змістом - сукупністю положень, що визначають його особливості, структуру, види та прийоми роботи.
Розглянемо вимоги до уроку іноземної мови, що випливають з цілей, змісту та технології навчання цього предмета у школі.
1.2.1. Мовленнєва спрямованість уроку іноземної мови.
Визначення мовленнєвої діяльності як основного об'єкта навчання передбачає формування чотирьох видів цієї діяльності - слухання, говоріння, читання, письма на уроці іноземної мови. Для досягнення таких цілей необхідна, по-перше, практична орієнтація уроку, тобто перева-жання вправляння у спілкуванні над повідомленням знань та їх осмисленням. Кожен урок повинен мати конкретні практичні цілі, спрямовані на формування мовленнєвих навичок та вмінь. По-друге, мовленнєва спрямованість уроку означає комунікативний характер вправляння. Такі вправи як повторення за вчителем, переклад, складання речень за зразком, переказ тексту і т.п. мають бути також підпорядковані комунікативним цілям. Комунікативне вправлян-ня - це завжди мовленнєва діяльність в нових ситуаціях з певною метою. Виконуючи комунікативну вправу, учень вирішує поставлене учителем розумово-мовленнєве завдання, його мовлення пов'язане з конкретною природною або створеною штучно ситуацією спілкування.
Комунікативна атмосфера повинна пронизувати весь урок, починаючи з повідомлення вчителем завдань уроку ("Сьогодні ми поговоримо про те, як можна відпочити на канікулах, прочитаємо казку, навчимося виражати прохання англійською мовою ї закінчуючи підсумком уроку, коли вчитель оцінює роботу учнів, наголошу-ючи на їх досягненнях саме в оволодінні комунікацією.
1.2.2. Комплексність уроку іноземної мови.
Ця особливість уроку зумовлена природою мовлення: у мовленні всі види діяльності взаємодіють, сприяють формуванню один одного. Отже на уроці іноземної мови всі аспекти мови - фонетичний, лексичний. граматичний - вивчаються взаємопов'язане, взаємозумовленим є й навчання видів мовленнєвої діяльності. Так, кожна доза мовного матеріалу повинна опрацьовуватись в усіх видах мовленнєвої діяльності. Наприклад, засвоюючи структуру активного граматичного мінімуму, необхідно передбачити вправи у вживанні та розумінні цього явища в усіх видах мовленнєвої діяльності засвоєння структури пасивного граматичного мінімуму необхідна практика в читанні чи аудіюванні. Це проте не означає, що на уроці в однаковій мірі розвиваються всі види мовленнєвої діяльності. Один чи два з них будуть переважати над іншими.
1.2.3. Іноземна мова - мета і засіб навчання.
Це положення пов'язане з вико-ристанням засобів мовної наочності для оволодіння діяльністю на іноземній мові, що реалі-зується завдяки мовленню вчителя. Мовлення вчителя виконує дві важливі функції. По-перше, воно використовується для організації вчителем навчання та виховання на уроці. Отже воно повинно бути виразним, переконливим, грамотним, економним. По-друге, мовлення вчителя іноземною мовою на відміну від вчителів інших предметів є засобом навчання, тобто зразком для наслідування, опорою, котру може використати учень, стимулом, що спонукає до мовлення. Тому воно має бути зразковим, тобто нормативним; автентичним, тобто саме так у даній ситуації сказав би носій мови; адаптивним, тобто відповідати можливостям та мовленнєвому досвіду учнів; різноманітним за засобами вираження думки.
Створення іншомовної атмосфери на уроці має стати одним із завдань учителя іноземної мови, тому він повинен прагнути до ведення уроку виключно іноземною мовою. Спочатку доцільно перекладати учням свої розпорядження на рідну мову, а з часом обмежити її використання тільки найнеобхіднішими ситуаціями. Проте при значущості мовлення вчителя воно не повинно займати більше 10% часу уроку. Решта часу повинна бути віддана мовленню учнів.
1.2.4. Висока активність розумово-мовленевої діяльності учнів.
Ефективність уроку визначається ступенем розумово-мовленнєвої активності учнів, і завдання вчителя полягає у залученні їх до активної внутрішньої розумової та зовнішньої мовленнєвої діяльності і підтриманні її протягом уроку. До факторів, що стимулюють розумово-мовленнєву діяльність, відноситься використання змістовного та інформативного навчального матеріалу, що відповідає інтелектуальному розвитку учнів; постановка цілей, що спонукають учнів до вирішення комунікативних завдань, до висловлювання власних думок; застосування прийомів навчання, що дають можливість кожному учню брати безпосередню участь у мовленнєвій діяльності та максимально збільшують їх активний час на уроці (самостійна робота, колективні форми навчання тощо). Стимулювання активності учнів має бути пов'язаним з розвитком у них Мовленнєвої ініціативи. Це означає, що домінувати на уроці повинен учень, а Не вчитель. Така вимога відповідає особистісно-діяльнісному підходу, згідно з яким у