Окрім бесіди функцію введення учнів в атмосферу іноземного мовлення може виконувати аудіювання учнями коротких оповідань чи жарту, огляд поточних подій, розучування римівки, вірша, прислів'я, фонетична зарядка тощо. Слід уникати одноманітності у проведенні мовленнєвої зарядки, бо це притупляє інтерес до іноземної мови. Новизна її змісту, невимушеність атмосфери, в якііі вона проводиться, надає уроку потрібного тону, залучає учнів до подальшої навчально-комунікативної діяльності.

В ході основної частини уроку вирішуються його головні завдання. Вона може включати такі компоненти: подача нового матеріалу, тренування учнів у вживанні цього матеріалу в мовленні, практика в мовленнєвій діяльності, систе-матизація/узагальнення засвоєного і контроль мовленнєвих навичок та вмінь.

При плануванні введення нового матеріалу важливо правильно визначити обсяг матеріалу для цього уроку, послідовність його презентації та співвідно-шення витрат часу на пояснення матеріалу та його тренування на користь останнього.

Найбільшу частину уроку займає вправляння (тренування та практика в мовленнєвій діяльності). Це його провідні компоненти. Особливістю навчаль-ного процесу з іноземної мови є те, що на уроці має місце тренування як щойно введеного, так і раніше поданого, але ще не засвоєного матеріалу. Отже характер тренування чи практики буде залежати від поставленої учителем мети уроку. При цьому важливо пам'ятати, що мета уроку має бути реалізована у комплексі вправ, до якого органічно входять як умовно-мовленнєві (для формування навичок), так і мовленнєві (для розвитку вмінь) вправи.

Формування міцних навичок та вмінь неможливе без узагальнення вивче-ного, без приведення в систему засвоєних знань, навичок та вмінь. Тому в урок необхідно включати завдання на узагальнення вивченого. Слід наголосити, що подібні завдання можуть передбачати не тільки систематизацію мовного матеріалу, але й актуалізацію навичок та вмінь у межах вивчених тем.

Контроль мовленнєвих навичок та вмінь здійснюється або безпосередньо в ході навчального процесу (поточний контроль), або на етапі завершення теми чи певного періоду навчання (тематичний та підсумковий контроль). У першому випадку на контроль, який залишається самостійним компонентом уроку, не відводиться спеціального часу, як це має місце у другому випадку, коли контроль може займати частину уроку або цілий урок.

Слід окремо зупинитись на питанні контролю або перевірки виконання домашнього завдання на уроці. Якщо виконані вправи мають бути перевірені на уроці, то це можна здійснити двома способами: або присвятити цьому окремий етап уроку, що логічно випливає із завдань конкретного уроку, або включити домашню вправу у відповідну класну вправу, що актуалізує матеріал домашнього завдання і в ході якої стає можливим контроль та оцінка виконання домашнього завдання. Обидва способи с ефективними за умови, якщо перевірка домашнього завдання не відокремлюється штучно від етапів уроку, тобто не порушує його логіки.

Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці. Його компонентами є підбиття підсумків уроку та повідомлення домашнього завдання. Завершуючи урок, учитель підсумовує успіхи учнів, торкаючись разом з тим і недоліків їх роботи, оголошує та мотивує оцінки, записує їх в журнал та щоден-ники учнів, роз'яснює домашнє завдання. При формулюванні домашнього зав-дання важливо передбачати також його запис на дошці, короткі інструкції щодо способів його виконання та оформлення. В окремих випадках доцільно переві-рити, як учні зрозуміли завдання і чи зробили відповідні записи в щоденниках.

В даній структурі уроку не всі компоненти постійні. Не на кожному уроці має місце подача нового матеріалу, систематизація вивченого тощо. Певне співвідношення компонентів уроку, їх послідовність та взаємозв'язок залежать від типу уроку.

Отже структура уроку відбиває закономірності процесу наймання, мого логіку.

Компоненти уроку слід відрізняти від мого етапів. Так, подача матеріалу, тренування та практика в мовленні можуть бути також етапами уроку, проте поточний контроль навичок та вмінь учнів не може бути виділений в окремим етап.

Порядок слідування компонентів не с незмінним: він залежний, від мети уроку, його зв'язку з попереднім та наступним уроками, характеру матеріалу.

2.2. Дидактико-методичні моделі уроків англійської мови.

1. З урахуванням комунікативної спрямованості процесу навчання доцільно розрізняти два типи уроків іноземної мови: чисто мовні уроки (ЧМУ) і комбіновані мовні уроки (КМУ).

2. ЧМУ цілком присвячуються мовному тренуванню в практиці і складають основу системи уроків.

3. КМУ містять, крім вправ мовного характеру, також фрагменти введення, пояснення і закріплення мовного матеріалу.

4. Обидва типи уроків підрозділяються на види в залежності від своєї спрямованості: ЧМУ - на розвиток того або іншого виду мовної діяльності, КМУ - на оволодіння тим або іншому матеріалові.

5. При плануванні, організації і проведенні уроку важливо правильно визначити його мету, послідовність і зміст етапів.

6. Серед етапів уроку маються постійні і перемінні:

а) постійні етапи:

початок уроку, що сприяє психологічному настроюванню на сприйняття іншомовно-мовного матеріалу;

мовна частина, що відводиться для іншомовно-мовного тренування і практики, що складає основу кожного уроку;

кінець уроку, що присвячується підведенню підсумків і поясненню домашнього (лабораторного) завдання;

б) перемінні етапи:

фрагменти введення;

пояснення;

закріплення язикового матеріалу.

7. Кожному видові уроку відповідає своя узагальнена дидактико-методична модель. При моделюванні уроку важливо враховувати:

мовну домінанту (усне мовлення, читання, лист, фонетика, лексика, граматика, орфографія, каліграфія, правила читання);

дидактичну домінанту (введення, пояснення, закріплення, мовне тренування і практика);

методичну домінанту (метод, методичний прийом);

структурну домінанту (склад і послідовність етапів).

8. Усього в результаті дидактико-методичного моделювання виявлено 28 видів уроку.

КМУ:

1. Пояснення