тому «найкращі з-поміж людей нехай будуть учителями». Педагог повинен любити свою справу, бути працьовитим, ентузіастом, сповненим життя, діяльним і чуйним, любити учнів, ставитися до них по-батьківськи, бути високоосвіченою людиною, живою бібліотекою і завжди прагнути до збагачення своїх знань і досвіду, добре володіти методикою передання знань учням. У педагогові він бачив не лише вчителя, а й вихователя.
2. Що розумів Ушинський під висловом “Щоб виховати людину всебічно необхідно вивчити її всебічно”
Ушинський підійшов до розробки теорії педагогіки як широко освічений мислитель, озброєний глибокими науковими знаннями про людину, як предмет виховання.
Ушинський указував, що теорія педагогіки повинна бути заснована на використанні законів анатомії, фізіології, психології, філософії, історії й інших наук. Вона повинна відкривати закони виховання, а не обмежуватися педагогічними рецептами. Йому добре була знайома педагогіка його часу.
Відкидаючи умоглядну, кабінетну побудову педагогічної теорії, Ушинський застерігав також проти емпіризму в педагогіці, справедливо вказуючи, що недостатньо ґрунтуватися тільки на особистому, хоча б удалому, досвіді виховної роботи. Він вимагав єдності теорії і практики. «Порожня, ні на чому не заснована теорія виявляється такою ж нікуди не придатною річчю, як факт або досвід, з якого не можна вивести ніякої думки, якому не передує і за яким не випливає ідея. Теорія не може відмовитися від дійсності, факт не може відмовитися від думки», — писав Ушинський. Педагогічну практику без теорії він уподібнив знахарству в медицині.
Ушинський зовсім правильно затверджував, що педагогові недостатньо засвоїти принципи і конкретні правила виховної роботи, йому необхідно також озброїтися знанням основних законів людської природи і вміти застосовувати їх у кожнім конкретному випадку. «Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відносинах, то вона повинна колись довідатися його теж у всіх відносинах»,- заявляв він. Здійснюючи цю вимогу, Ушинський написав капітальну працю «Людин як предмет виховання» у двох томах і, припускаючи дати третій том, зібрав і підготував до нього матеріали, але рання смерть перервала його плідну роботу.
У той період в області психології бороли два напрямки: метафізична психологія, представники якого намагалися будувати психологію умоглядно, апріорно, починаючи з визначення «душі», і новий напрямок — емпірична психологія, прихильники якого прагнули обпертися на досвід, вивчити факти й окремі сторони психічного життя, починаючи з найпростіших її проявів.
Ушинський прагнув виходити з досвіду, надавав великого значення спостереженню. У його психологічних поглядах чимало матеріалістичних елементів. Він розглядає психічне життя в її розвитку.
Ушинський правильно дорікав Гербарта в метафізичності й однобічності, указував на обмеженість психологічних поглядів іншого, що користувався в ті часи великою популярністю німецького психолога Бенеке. Він прагнув розглядати психіку не абстрактної людини, що знаходиться поза часом і простором, а живої, діючої, що розвивається у визначеному середовищі.
Ушинський правильно вважав, що виховання залежить від історичного розвитку народу. Сам народ прокладає дорогу в майбутнє, а виховання тільки йде по цій дорозі і, діючи заодно з іншими суспільними силами, допоможе йти по ній і окремим особистостям і новим поколінням. Тому не можна видумувати систему виховання або запозичати неї в інших народів, необхідно створювати її творчим шляхом.
3. Гуманістична спрямованість спадщини Сухомлинського
Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їхніх індивідуальних рис і можливостей, на основі поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, становлення взаємин співпраці у навчально-виховному процесі.
Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб'єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину.
Василь Сухомлинський закликав любити дітей, вивчати і розуміти їх. За його теорією, потрібно впізнавати всі тонкощі дитячого світосприймання - і тоді педагог сповниться мудрою любов'ю до дітей:
Мудра любов до дітей - вершина нашої педагогічної культури, думки і почуттів. Сердечність, теплота, доброзичливість у ставленні до дитини - те, що можна назвати загальним словом доброта, є наслідком великої тривалої роботи педагога над самовихованням почуттів.
Без краси великий педагог не уявляв виховання. Краса в його розумінні мала бути в усьому: від маленької квіточки до всього довкілля.
Педагоги повинні відкривати світ неповторної краси для своїх вихованців, як це все життя робив Сухомлинський. Він умів побачити в сірій і непривітній буденщині чарівне сяйво краси і незвичності. Василь Олександрович знав рецепт щастя життя.
А справжнє щастя життя - в насолоді улюбленою творчістю, в праці та інших проявах людської життєдіяльності.
Педагог умів і прагнув учити інших проникати в духовний світ дитини, а це означало: бачити взаємодію дитини з навколишнім світом - з речами і явищами, з людьми і з силами природи. Для цього потрібно лише відчувати, як дитина думає і переживає, якими складними, часом звивистими шляхами пробиває собі дорогу до істини.
Для Сухомлинського кожна дитина була "ясним сонечком". Він купався у промінчиках дитячих очей.
Може комусь здасться старим, затертим вираз: очі - дзеркало душі, але для нас, педагогів, ця істина ніколи не може вичерпатися. Саме ми, педагоги, повинні уміти читати в цьому дзеркалі - і читати так, щоб дитина не відчула вторгнення у свій духовний світ.
Найголовніше у вихованні педагог бачив у тому, щоб вчити дитину розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найбільша людська радість - жити для людей.
Вчення Сухомлинського несе в собі чудодійну виховну силу. Для нього творення краси і творення добра зливаються воєдино.
Він залишив величезну спадщину, написавши майже 50 книг, понад 500 статей,