До позитиву можна зарахувати й дієвість ще сьогодні класичного принципу варіативності типів дитячих закладів і програм у галузі дошкільної освіти.

Як досягнення української системи освіти слід відзначити прийняття вперше в історичному ракурсі закону прямої дії - Закону України “Про дошкільну освіту”, яким законодавчо затверджено нову назву “Дошкільний навчальний заклад”.

А тепер про негатив і насамперед про недієвість Базового компонента дошкільної освіти.

Базовий компонент дошкільної освіти – це зведення норм, положень, що визначають державні вимоги, до рівня освіченості вихованості дитини дошкільного віку.

Вихідні наукові поняття, на яких будується концепція БКДО – розвиток, виховання, навчання, його виконання має забезпечити готовність дитини до систематичного шкільного навчання (БКДО, с. ).

Минуло 5,5 років. Дошкільні заклади досі не мають ні програми до БКДО, ні додатків до чинних програм, ні програмно-методичного забезпечення. Чому так сталося? Освітянам-дошкільникам надано паузу для перебудови традиційної свідомості, звільнення від застарілих підходів до розвитку дитини, бо як не можна новий замок відкрити старим ключем, так не можна будувати майбутнє, не позбувшись старих звичок (“Дошкільне виховання” – 2002 - №9 с.6).

Водночас у БКДО зовсім випала найважливіша ділянка – гуманістична система взаємин дитини з вихователем, тобто, система “вихователь – дитина”, “дитина – вихователь”. У БКДО є змістові лінії “сім”я”, “родина”, “знайомі”, “чужі люди”, “вікові відмінності між людьми”, “особливості спілкування з людьми різного віку”, “розрізнення людей за ознакою прихильності”, “народи”, “людство”.

Відсутнє тільки центральне ядро розвитку особистості на етапі дошкільного дитинства – спілкування дитини безпосередньо з вихователем, вихователя з дитиною. Адже цей документ розрахований на дошкільні заклади. Вочевидь цю програму повинно заповнити вчасне користування БКДО та Базова програма дошкільної освіти, яка б враховувала провідну соціально-психологічну лінію парадигми “дошкільне дитинство”, систему взаємин дітей з педагогом, характер і специфіку їхнього спілкування як центральних осіб навчально-виховного процесу дошкільного закладу. Вимагає і доопрацювання Закон України “Про дошкільну освіту”, в якому допущені серйозні помилки, не враховано у віковій періодизації цілий найважливіший період у житті дитини – ранній (переддошкільний вік), 1 – 3 роки життя; проігноровано принцип варіативності у програмно-методичному забезпеченні дошкільних навчальних закладів.

Лише 38% дітей дошкільного віку відвідують дошкільні заклади. Інші діти стали жертвою економічних негараздів і сімейних злиднів. Вони допомагають батькам “виживати” фінансово в умовах торговельного ринкового бізнесу.

Щоб урятувати наших дітей, нашу націю, нашу державу потрібно зробити дієвими, функціональними наші теоретичні документи про дошкільну освіту, і насамперед про обов”язковість державної дошкільної освіти у дошкільних закладах на шостому році життя, тобто у старшій групі. Має бути державний контроль за обов”язковістю дошкільної освіти.

Другий шлях – це ії доступність для всіх дітей 5-ти років та їхніх батьків. Потрібні державне фінансування і оптимальна батьківська платня за перебування дітей у дошкільному закладі, щоб діти не ходили зі своєю ложкою, філіманкою, своїм печивом, своєю білизною.

Тоді тільки зможемо реалізувати й найважливіший освітній принцип наступності і перспективності навчально-виховної роботи між дошкільним закладом і початковою школою, який сьогодні перебуває ще на стадії “гасла”.

Я вважаю, що настав час серйозно поставитися до проблем українського дошкілля. Наші діти – наше майбутнє. Тож потрібно доопрацювати розроблені документи державного рівня, щоб вони не стали черговим документальним пасивом, а були спонукою до активної діяльності щодо виведення українського дошкілля з тривалої кризи.

2. ДОШКІЛЬНА ТА ПОЧАТКОВА ШКІЛЬНА ОСВІТА: ПРОБЛЕМИ ТА ЗАВДАННЯ ОНОВЛЕННЯ.

А) Проблеми сьогодення з питань перспективності між ДНЗ та школою.

І. Останнім часом збільшилася кількість дітей, які не відвідують дошкільних навчальних закладів, а домашня підготовка не завжди може компенсувати відсутність дошкільної освіти.

2. Вимоги, які висуваються до майбутнього першокласника, примушують батьків шукати вихід із ситуації. Вони змушені готувати дитину до навчання у школі приватним способом або користуватися послугами різних центрів підготовки до школи, де з малюками найчастіше працюють за шкільними підручниками, навчають їх читання, письма, лічби. У першокласників, які пройшли таку підготовку, виникає ілюзія знання матеріалу, з яким вони ознайомлюються в школі. Діти стають неуважними, в них зникає інтерес до навчання і вже наприкінці навчального року вони починають відставати від своїх однокласників.

3. Початкова школа часом встановлює жорсткі умови прийому дітей до першого класу. У процесі тестування все частіше оцінюється готовність дитини до вивчення конкретного предмета. Підготовка до школи, таким чином, розглядається як більш раннє опрацювання програми першого класу та зводитьтся до формування вузькопредметних умінь і навичок. Практика доводить, що насправді така “спеціальна” підготовка дошкільнят до навчання у школі гальмує розвиток якостей особистості, необхідних для успішного формування нової соціальної ролі школяра. До школи приходять діти, які вміють читати, писати, але не можуть елементарно корегувати свій емоційний стан, швидко стомлюються, мають низький рівень розвитку уяви, не вміють будувати стосунки з навколишніми.

4. Цілі початкової та дошкільної освіти традиційно не збігаються. Так, ДНЗ основну увагу приділяють зміцненню здоров”я, фізичному та психічному розвитку, становленню особистості дитини. А початкова школа – формуванню практичних навичок читання, лічби та способів поведінки шкільного типу.

Головна причина такої ситуації полягає в тому, що визначена проблема розв”язується “суміжниками”.

ДНЗ та початкова школа – це дві автономії, які поодинці розв”язують свої проблеми.

5. Традиційний підхід до наступності між ДНЗ та школою передбачає форсування