відчуття.

ІІ група – “Аудіали” – для свідомості яких суттєве значення має

інформація, яка одержана на слух.

ДИТИНА – “СЛУХАЧ” – у більшості випадків віддає перевагу

слуховим відчуттям, ніж здоровим

та органам дотику.

ІІІ група – “Кінестетики” – люди, у свідомості яких перевага буде за відчуттям тіла, руху тощо.

ДИТИНА – “ДІЯЧ” - пізнання світу йде через предмет, дотик

до предметів.

З метою віднесення дитини до будь-якої з окреслених груп я використала бесіди з батьками і дітьми, спостереження, а також тести-запитальники для батьків:

- Чим більше за все любить займаться Ваша дитина?

- Як контактує з однолітками?

- Як грається з тваринами?

- Чи вимоглива до їжі, одягу?

- Чи подобається дитині малювати тощо?

Завдяки вивченню особливостей пізнавального процесу в дітей 5 – 6 років та характеристик основних способів пізнання дитиною довкілля я поділила дітей на дві групи: контрольну і експериментальну (з якими проводила свою роботу). Як до контрольної, так і до експериментальної групи я віднесла дітей різних способів пізнання. Мені було дуже цікаво поексперементувати з дітьми різних способів пізнання, як вони будуть отримувати і пізнавати нову інформацію.

Для формуючого експеримента я взяла дидактичні ігри і заняття більш природничого змісту.

Задовольнити дитячу допитливість, залучити ії до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв”язків між предметами та явищами. В цьому мені допомогла гра.

Навчатись, граючись! Ця ідея цікавила багатьох педагогів та вихователів. Практично вирішити цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий всім Ш.О.Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. Ш.О.Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною щедро винагороджується – блиском допитливих очей, живою активністю сприймання, щирою любов”ю до вчителя.

Головна особливість дидактичних ігор у тому, що завдання дітям ставляться в ігровій формі. Діти граються, не підозрюючі, що засвоюють знання, оволодівають навиками дій з певними предметами, вчаться культурі спілкування один з одним.

Кожна дидактична гра має пізнавальний та виховний зміст, ігрове завдання, ігрові дії, ігрові та організаційні відносини.

Пізнавальний та виховний зміст визначаються як мета, тобто те, що я бажаю досягнути, заради чого організовую гру. Ця мета конкретизується в доступній для дитини формі – в ігровому завданні – яке, звичайно, цікавить дітей, але разом з тим породжує запитання: як це зробити. У правилах гри закладено більш глибокий зміст – пізнання світу та виховання певних моральних якостей. Успішно виконане ігрове завдання вважається лише при умові дотримання правил гри, в які входять норми поведінки при спільній діяльності. Знайшлися такі діти, які нізащо не згодилися отримати виграш нечесним шляхом. Але поряд з цими дітьми є любителі схитрувати: в грі з вимогливим партнером дотримуються правил, але порушують їх, коли грають з тими, хто їм підкоряється. До таких дітей я виявила особливу увагу. Діти краще будуть виконувати завдання, якщо гра буде побудована на відомому їм змісті, в цьому я впевнилася. Вони поглиблювали свій життєвий досвід, удосконалювали пізнання навколишнього світу. Але в кожній грі я передбачила не лише повторення вже відомого, але й пізнання нового.

Дидактичну гру я використала, як ланку між навчальною та самостійною ігровою діяльністю.

Дошкільний вік – це той період особливо сензитивний для розвитку пізнавальних процесів. Малі із задоволенням спостерігають за об”єктами і явищами природи, виконують прості дослідження. Саме тому я використала у формуючому експерименті заняття природничого змісту (досліди, спостереження). В дітей виховується ії значення. При цьому діти вчаться порівнювати, аналізувати, виправляти помилки. У них розвивається самостійність, ініціатива, такі необхідні для формування активного, бережливого, турботливого ставлення до природи. На заняттях я намагалася створити атмосферу зацікавленості, цього я досягнула доречно поставленими запитаннями і зрозумілими дітям, використовувала цікаві розповіді.

Також для формуючого експеримента я підібрала низку логічних ігор та вправ, які я використала у своєї роботі. Вони сприяють інтелектуальному розвиткові дитини, збуджують мислительну активність, створюють сприятливі умови для реалізації розумового потенціалу.

Формуючий експеримент тривав майже 2 місяці (з 5 квітня по 28 травня). Після проведеної системи занять, яку я склала і втілила в життя я прийшла до висновку. Я хотіла вкласти в голівки маленьких дітей знання про працю дорослих, про транспорт, його види, про тварин і рослин, про неживу природу (грунт, вода, повітря), правила дорожнього руху, предметне довкілля і про нашу Батьківщину – Україну.

Знання я давала як у виді занять, так і у виді спостережень, дослідів з живою і неживою природою. Набуті знання я обов”язково закріплювала з дітьми як за бажанням дітей (провести дидактичну гру), так і за бажаннячм з мого боку. Були дітки, яким було важко запам”ятати надану мною інформацію, чи хтось був неуважний на занятті, чи пропустив з якихось причин. З цими дітьми я проводила індивідуальну роботу чи на прогулянці чи в групі, але вже не у формі дидактичної гри чи заняття, а у формі бесіди, де я задавала запитання, а дитина відповідала, не знаючи, нагадувала знов забуті знання.

Порівнюючи знання дітей до експеримента і після нього я прийшла до висновків.

Діти експериментальної групи набули більш розширенних знань про навколишній світ, закріпили і уточнили вже колись набуті знання (це видно у порівнюючих таблицях), ніж в дітей контрольної групи. Я помітила, що майже всі діти експериментальної групи вже робили самостійні висновки, заключення, узагальнення. Діти співробітничали, робили спільний вибір картинок,