Б) Шляхи подолання проблем

І. Психологи вважають, що 80% інтелекту людини формується в дошкільному віці. Отже, головне в здійсненні перспективності та наступності – узгодженість мети дошкільної та початкової шкільної освіти.

Основна мета дошкільної освіти – турбота про всебічний загальний розвіток дітей відповідно до їхніх потенціальних можливостей, формування базису особистісної культури: забезпечення загальної готовності до систематичного формування цілого комплексу здібностей – самообслуговування, комунікації, пізнавальної мотивації та мотивації навчання, просторового малювання, розвитку творчої уяви.

Основна мета початкової освіти – подальший всебічний загальний розвиток дитини поряд із засвоєнням найважливіших навичок у читанні, письмі, математиці та становлення навчальної діяльності.

2. Збагачення освітнього змісту в початковій школі.

2.1. Вводити в педагогічний процес різні види дитячої діяльності творчого характеру.

2.2. Поповнювати зміст освіти історико-географічними та

краєзнавчими відомостями.

2.3. Збагачювати зміст уроків естетичною тематикою, художнюю

діяльністю.

3. Покращення організації та методів навчання як в ДНЗ, так і

в школі.

3.1. Максимально сприяти руховій активності дітей на заняттях, уроках фізкультури, між заняттями, на перервах між уроками.

3.2. Переглянути організацію спілкування дітей як на заняттях в ДНЗ, так і на уроках у школі: забезпечити дитині можливість взаємодіяти з партнером-ровісником та вчитися у нього, підтримувати діалог.

3.3. Стверждувати діалогічну форму спілкування дорослого та дитини як провідну в освітньому процесі.

4. Створення умов для розвитку дітей та охорони їхнього здоров”я.

4.1. Забезпечувати перспективність у змісті програм навчання та виховання. Розвивальні програми мають будуватися в єдиному контексті творчого розвитку дитини від ДНЗ до ВНЗ.

Підходи та принципи побудови послідовних (наскрізних) програм:

- безперервність та перспективність педагогічного процесу, розміщення програмового матеріалу в єдиній послідовності з урахуванням зростаючої дитячої компетентності;

- інтегрованість програмових галузей знань, яка дозволяє засвоїти не тільки зміст окремих напрямів, але й створити в уяві цілісну картину світу;

- розвивальний характер навчання;

- раціональне поєднання різних видів діяльності;

- психологічний комфорт, підвищена увага до здоров”я дітей;

- умови для розвитку особистості дитини;

- співпраця між дітьми та педагогами.

4.2. Забезпечувати наступність у стилі взаємодії дітей та дорослих.

4.3. Дотримуватися наступності в предметному та розвивальному

середовищі вдома, в ДНЗ, у школі.

5. Організаційне розв”язання проблеми.

5.1. Створити широку мережу освітніх закладів “ДНЗ – школа”.

5.2. Створити сучасну організаційну модель перспективності та наступності.

3. ПРО ОНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Оновлення системи дошкільного виховання сьгодні вже не декларація, а дійсність. Цей рух охопив усі регіони України. Урізноманітнюється мережа дошкільних закладів, в яких педагогічний процес зазнає великих змін. З”являються дошкільні заклади пріоритетних напрямків (гуманітарного, фізкультурно-оздоровчого, естетичного та ін.; групи короткочасного перебування дітей; школи – дитячі садки), які мають задовольнити потреби сучасної сім”ї з урахуваннями вимог сьогодення. Саме вони дістають статус нового типу дошкільних закладів. Поява таких установ – явище корисне й прогресивне. Але, як у кожній новій справі, виникає безліч проблем. Одна з них: які дошкільні заклади можна віднести до закладів нового типу і чим вони відрізняються від традиційних?

Питання цілком смутне, оскільки ще й досі немає чіткого визначення терміна нові типи дошкільних закладів. У Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття) йдеться про створення мережі дошкільних виховних закладів нового покоління, в яких педагогічний процес переважно спрямовується на формування людини як особистості, розвиток ії здібностей, обдаровань, розкриття потенційних можливостей. Природно, що ця робота має починатися з дошкільного віку. Останнім часом почали з”являтися ліцеї, коледжі, які начебто і є новими типами дошкільних закладів. Проте, як показала практика, механічне перенесення нових форм навчання із шкільної системи в дошкільну не дає бажаного результату. Правільніше, мабудь, було б говорити про оновлення системи дошкільної освіти з урахуванням завдань, які ставить держава.

Умовно, було визначено три напрямки оновлення, які визначають механізм диференціації і форми педагогічної роботи і є основою для розвитку дошкільної мережі.

Перший – розширення функцій традиційних загальнорозвивальних дошкільних закладів, надання їм пріоритетного спрямування (гуманітарне, естетичне, фізкультурно-оздоровче тощо). У практиці їх називають профільними.

Другий – створення шкіл-садків, центрів, сімейних та прогулянкових установ, які раніше не функціонували.

Третій – створення дошкільних закладів, які працюють за альтернативними педагогіками (Монтессорі, Русової). Таких установ теж раніше не було.

Саме цим (переліченим вище) закладам надано статусу “новий тип дошкільного закладу”. Від традиційних ці заклади відрізняються самостійними концепціями, спеціалізованими програмами, широким діапазоном послуг, що виходять за межі державних програм. Усе це має спрямовуватися на розвиток особистості та індивідуальних здібностей дітей при обов”язковому додержанні встановлених державою гігієнічних та інших норм утримання їх у садку.

Щоб запобігти появі псевдонованих закладів, вважливо за потрібне встановлювати такий порядок: установа, яка претендує на звання дошкільного закладу нового типу, має представити концепцію та програму, які розкривали б суть і специфіку роботи з обраного напрямку. Важливо, що педколектив, який претендує на здобуття нового статусу, має чітко усвідомлювати, якої головної мети у навчально-виховній роботі хоче досягти, чітко уявляти, якими інноваційними засобами вона реалізовуватиметься, яким буде ії кінцевий результат.

Щоб запобігти перевантаженню і все-таки здійснювати індивідуальний підхід до розвитку здібностей дітей, пропонується спеціалізація або профільність використання як основний засіб