Сьогодні в нашому суспільстві мета освіти визначається як становлення і розвиток особистості. За звучанням, це, звісно, відрізняється від декларованої раніше мети “всебічного, гармонійного розвитку”. Але в такому випадку мета не стала набагато зрозумілішою – особливо з точки зору знаходження способів ії досягнення.

Якщо ж розібратися в тому, що ж таке особистість, то виявиться, що в ії основі лежить суб”єктивна позиція стосовно власного життя. Інакше кажучи, становлення особистості не може бути без розвитку в індивіда суб”єктивної позиції стосовно різноманітних видів людської діяльності.

Точніше кажучи, на дошкільному етапі йдеться про передумови розвитку особистості. Коли справа стосується дошкільної дидактики, то тут більше підходить термін суб”єктно орієнтована.

Для того, щоб малюк міг стати суб”єктом власної діяльності, ми повинні дати йому засоби і способи взаємодії зі світом.Зазначимо, що в дошкільному віці дітей варто залучати до таких засобів і способів пізнання, перетворення і спілкування з навколишнім світом, які не належать жодній із наук, а знаходяться на донауковому, житейському рівні.

Які ж це засоби пізнання? Різного типу еталони (сенсорні, вимірювальні, моральноетичні), моделі, мова, а також про такі основні категорії, як час, якість, число тощо. До способів пізнання можна зарахувати спостереження (самоспостереження), обстеження предметів, випробувальні дії, експерементування, моделювання, способи логічного пізнання (порівняння, класифікація, аналіз, синтез тощо).

Можна виділити загальний ланцюжок способів перетворювальної діяльності: визначення мети, добір засобів, планування їх використання, виконання діяльності, контроль і корекція.

І, нарешті, спілкування з природою, рукотворним світом, з іншими людьми, спілкування з самим собою (в тому числі аналіз, оцінка кожної сфери). Для цього, у кінці кінців, необхідні такі засоби і способи спілкування, як уміння розпізнавати емоції інших і виражати свої. Отже, оволодіння цими засобами і способами, допомагає малюку здійснювати окремі дії. Але для того, щоб справді стати суб”єктом, автором власних дій і діяльності в цілому, тільки володіння цими засобами і способами недостатньо.

Зміст і процес освіти дітей дошкільного віку мають бути побудовані так, щоб, окрім досвіду освоєння засобів і способів взаємодії зі світом, вони отримували можливість освоювати суб”єктну позицію стосовно різноманітних життєвих процесів – процесів самообслуговування, спілкування з довкіллям, його пізнання, духовно-практичного перетворення. Тільки в цьому випадку буде розвиватися суб”єктність дітей.

Поки – на етапі дошкільного дитинства – суб”єктом дій і діяльності дітей в цілому, їхнього саморозвитку є дитячо-доросла спільнота. Саме вона, як правило, проектує розвиток дітей у цілому, дитячі дії і діяльність зокрема, досліджує їх і керує ними, передбачає можливі наслідки.

Є така крилата фраза: “Мислення починається із подиву”. В дитячих садках заняття часто починаються з подиву, з “сюрпризного моменту”. Але цей подив не перерастає в пізнавальний інтерес, а лише фокусує увагу дітей. Набагато суттєвішим є той подив, який виникає в проблемній ситуації, коли досвід, раніше накопичений малюком, і той, який він отримує в даний момент, вступають у протиріччя один з одним. Ось ці ситуації цікаво організувати спеціально.

Для цього потрібно тільки знати, який досвід дійсно вже накопичений у малюка, як його вивчати. Будь-яке заняття (в широкому розумінні цього слова) має починатися із вияснення того, що діти вже знають. Якщо ми уявляємо, який досвід малюка, то можемо вести з ним діалог.

Щоб роздуми з”явилися, заняття можна поділити на невеликі розвивальні ситуації. Спочатку перед малюком ставиться якась проблема і дається час на те, щоб він сам спробував розв"зати, поміркувати над нею. Тоді завдання справді стає його завданням, а не тільки того дорослого, який пропонує малюкові його розв”язати. Потім організовується розвивальна ситуація, в ході якої обговорюються варіанти розв”язку , що виникли у дітей. Слідом за цим може бути проведений цикл РС, що передбачає розв”язання того самого, або варіативного завдання в інших умовах.

Радість відкриття, успіх обов”язково мають бути присутніми в житті дитини. І не просто бути присутніми – їх повинні поділяти інші. Я це добре знаю із власної практики. Якщо ж радість малюка не розділена, то у нього не виникає потреби випробувати ії ще раз.

Для розвитку ініціативності і творчості дитини необхідно, щоб вона не тільки могла і хотіла, але й відважувалася їх проявляти. Щоб наважуватися діяти самостійно, людині потрібна впевненість, що ії зрозуміють і допоможуть у будь-якому випадку – яким би не був результат ії спроби, до неї правильно поставляться. Для цього – окрім дидактичних засобів – потрібна спільність.

Особливістю дошкільного дитинства можна вважати те, що суб”єктом саморозвитку малюка в цей час є спільність подій, до якої входить сам малюк і близькі йому дорослі.

Саме дитячо-доросла спільнота залучає малюка до людської діяльності. У свою чергу, сам цей процес сприяє удосконаленню дитячо-дорослої спільності, динамічно перетворює стосунки, які складаються в ній, породжує нові зв”язки – розвиваючи тим самим індивідуальності і дорослого, і малюка. Варто особливо подумати і про залучення батьків до таких дитячо-дорослих спільнот. Один із правильних способів – це інформація для них, яка постійно дається в рубриці “Удома з дитиною” – після кожної розвивальної ситуації, проходження теми. Така інформація допомагає дізнаватися про те, що відбувається в дитячому садку і продовжувати цю роботу вдома, на прогулянках – під час найрізноматніших