Великий вплив на встановлення дошкільної освіти в Росії, за думкою П.П.Блонського, мала американська педагогіка, особливо те ії направлення, представником якого був Стенлі Холл. Він пропонував, будувати дитячі садки на природі або на верхньому поверсі під скляним дахом. При цьому вчений рекомендував звернути увагу на фізичну культуру, на танці, ігри. Дитячий садок, за його думкою, повинен багато уваги приділяти розвитку мови у дитини. Слід звернути увагу, що експериментальні методи в Росії виникли раніше і отримали більш широкого призначення, ніж на Заході.

Підводячи підсумки, слід сказати, що у сфері освіти йшов самостійний пошук шляхів організації освітньо-виховної роботи, розроблялися ідеї народності виховання. В них піклувалися про збереження здоров”я дітей і розширення гігієнічних навиків, розвитку у них творчості і індивідуальності. Досвід дитячих садків кінця ХІХ – початку ХХ ст. використовувався і надалі у системі дошкільного виховання.

2. ОБМІНЮЄМОСЯ ДОСВІДОМ: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ОСВІТЯНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

Мабудь ніхто не буде заперечувати, що обмін досвідом – справа корисна, тим більше, якщо йдеться про освіту і виховання підростаючого покоління. Саме тому хотілося б окреслити основні напрями освітянської політики Російської Федерації.

На державному рівні російська освіта визнана тією сферою суспільства, яка визначає моральне обліччя країни і народу. Значні перспективи відкривають в цій галузі прийнятий закон РФ та затверджена ним Федеральна програма розвитку освіти на 2000 – 2005 роки (ФПРО), яка визначає організаційні основи державної політики, охоплює всі дев”ять освітянських рівнів – від дошкільного до післявузівського.

Відповідно до цієї програми, російський уряд у 2002 році виділив додатково до передбаченого фінансування 16,5 мільярда рублів. По-перше, це забеспечення більшої доступності громадян Росії до усіх рівнів освіти. Адже скажімо, останнім часом стало проблемніше віддати дитину у дитячий садок – кількість дошкільних навчальних закладів зменшується. Вступ до ВНЗ значною мірою залежить від матеріального стану сім”ї та ії місця проживання. Ось це і є проблема доступності, практично одна із головних для підростаючого покоління, сімей, а отже, і для держави в цілому.

З нею тісно пов”язана й наступна проблема – якості освіти. Тому у ФПРО є підпрограма “Індустрія освіти, яка передбачає значне нарощення комп”ютерного оснащення, а також виробництво в регіонах обладнання. Адже якщо буде все те, що зветься належною матеріально-технічною базою на сучасному рівні, - буде і якісна освіта.

Третя важлива проблема – виховання молоді.

Названі проблеми найбільш актуальні, масштабні, але й є інші. Наприклад, інформатизація освіти. Без ії вирішення країна безнадійно відстає від усього світу.

За останні роки у сфері освіти Росії відбулися помітні позитивні зміни. Затверджено Федеральну програму розвитку освіти на 2000 – 2005 роки, розроблено національну доктрину ії розвитку, проведено Всеросійський з”їзд працівників освіти у Кремлі, запроваджено концепцію дванадцятирічного навчання, посилено економічний напрям у процесі навчання та виховання, створено нову федеральну експертну раду оцінки нових підручників, сформовано нові ради з “Відкритої освіти” та інформаційних технологій, значно розширено, конструктивне співробітництво з освітянськими профспілками.

ІІІ.

1. РЕІНТЕГРАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ РОСІЇ ТА УКРАЇНИ

Досліджуючи стан дошкілного виховання в Україні та Росії неможливо не помітити дві великі особистості – два великих педагога, О.С.Макаренка і В.О.Сухомлинського. Вони зробили великий внесок у дошкільну педагогіку як Росії, так і України. Ці дві особистості, це спільне між двумя націями, вони творили, покращували дошкільне виховання як України, так і Росії.

З погляду розвиток процесу реінтеграції освітнього простору колишнього СРСР найбільш сприятливе сполучення історичних, этнокультурних, соціальних, транспортно-географічних й інших передумов, безумовно, зложилося в зоні спільних границь двох слов'янських держав: Росії.

Росія, Україна - найбільші в СНД носії економічного освітнього й наукового потенціалу.

Визначальну роль ці держави грають й у формуванні основних кількісних й якісних характеристик освітнього простору співдружності.

Однак, необхідно, відмітити, що різке скорочення, обсягів фінансування, що спостерегалося в останні 10-15 р.р., освітньої сфери, її невиправдана форсована комерціалізація створюють реальну погрозу якості утворення в країнах Співдружності й тим самим - передумови для скочування по показниках ИРЧП у групу найбідніших держав миру. Не використати повною мірою поки що ще зберігається певну якісну однорідність освітнього простору для цілей реінтеграції на пострадянському просторі було б серйозною помилкою.

Варто взяти до уваги й той факт, що в рамках СНД сьогодні тільки потенціалом модернізації, основу якого становлять великі міста (понад 500 тис. жителів) з їх потужним науково-освітнім й інформаційно-культурним простором.

У червні 1998 р. Президент України Л.Кучма підписав Указ «Про стратегії інтеграції України в ЄС», у якому європейська інтеграція оголошується єдиним прийнятним шляхом розвитку України. У цьому ж напрямку діє й Угода про партнерство й співробітництво між Україною і Європейським Союзом, причому важливо важливо не число різних угод і договорів із Заходом, і те, що, на відміну від аналогічних документів СНД, вони виконуються в строк й у повному обсязі. Обрана українським керівництвом так називана «опозиційна» модель побудови ідентичності в умовах нової держави зустрічає опір на сході й півдні країни. У цьому випадку зовнішня політика розглядається керівництвом цієї держави як ключовий елемент національного будівництва. Деякі українські стратеги вважають, що чим сильніше Україна «відіпхнеться» від Росії, тим швидше вона стане повноцінною й потужною