Як відомо усе більш-менш значні політичні сили України досягли певного консенсусу щодо виняткової значимості зв'язків з Росією. Разом з тим дотепер у суспільстві йдуть люті суперечки із приводу того, як ставитися до російського фактора: позитивно або негативно. І як відзначають самі українські дослідники, «проблема україно-російських відносин - предмет гострих політичних дискусій, у яких, як це ні сумно, апріорно політико-ідеологічні переваги поки домінували над практичним аналізом сформованих економічних зв'язків».

По суті, у даному питанні можна говорити як би про дві України - одна Західна (колишня Галичина), що довгі століття не просто орієнтувалося на захід, але певний час минулого й складової частиною Центральної Європи; інша - Східна, котра в цей же час або прагнула до Росії, або жила в її складі. Різні й соціально-культурні основи становлення й розвитку утворення цих двох частин сучасної української держави. На Заході - геополітична орієнтація на сусідів по Центральній Європі, замішана на відвертій ворожості до Росії й російської культури, відособлена релігійна культура (греко-католицька церква), інший, ніж на Сході, менталітет і відношення до сучасних соціально-економічних процесів в українському суспільстві.

У більше загальному формулюванні ситуація може бути представлена так: Західна Україна - це «генератор національної ідеї», що тяжіє до Європи, а Східна - «економічний базис», історично орієнтований на Росію.

У цих двох «Українах» сьогодні виявилася як би спроектованої традиційна дискусія між прихильниками радикального націоналіста Дм.Донцова, з одного боку, і помірного мислителя, що видається історика М.Драгоманова - з іншої. По думці першого, і Росія, і росіянин народ несуть історичну відповідальність перед Україною й українцями. Заперечуючи йому, другий затверджував, що культурно-національне єднання росіян й українців - найбільш ефективна модель задоволення національних сподівань українського народу.

Точку зору на необхідність відновлення й розвитку всебічних зв'язків з Росією відстоює й ряд сучасних українських фахівців.

Що відбувалися до цих пор у сфері українського утворення этнолінгвістичні процеси дають всі підстави розглядати їх як збиткові й суперечні в багатьох випадках загальносвітовим. От як це виглядає в реальному виконанні нинішньої української правлячої еліти. У республіці стрімко скорочується чисельно російськомовних шкіл.

Викладання й вступні іспити у вузах України здійснюються тільки українською мовою, що змушує російськомовних жителів країни віддавати своїх дітей в українські школи. Таким чином, язикова політика стає активним інструментом освітньої політики на всіх щаблях навчання.

У цей час незважаючи на відзначені складності в розвитку міждержавних відносин, ведеться розробка проектів Програми міжрегіонального й прикордонного співробітництва регіонів РФ й України до 2007 р. Вона містить у собі більше 80 проектів, що зачіпають різні сфери життя, у тому числі й утворення.

Проблема підвищення якості учбово-методичної роботи коштує в центрі уваги установ, що співробітничають, утворення Климовського району Брянської області (РФ), Добружського (Бєларусь) і Городнянського (Україна) районів. Зміцненню й збереженню культурних традицій братніх слов'янських народів сприяють міжнародні свята, що стали традиційними, школярів Брянської, Гомельської й Чернігівської областей, а також уперше проведений у Брянську в 1999 р. Міжнародний фестиваль «У нове тисячоріччя дружною слов'янською родиною».

Західна частина нинішнього пострадянського простору - це зона найбільш активної перебудови всієї системи соціально-економічних і гуманітарних зв'язків. Наявність у ній великого «слов'янського масиву» із тривалою загальною історією й культурної можна розглядати як найважливішу опорну крапку в зміцненні геополітичних інтересів Росії.

2. ДВІ ОСОБИСТОСТІ – ДВІ СТОРОНИ ВИХОВАННЯ

Досліджуючи стан дошкільного виховання в Україні та Росії неможливо не помітити дві великі особистості – два великих педагога, О.С.Макаренка і В.О.Сухомлиського. вони зробили великий внесок у дошкільну педагогіку як Росії, так і України. Ці дві особистості, це спільне між двома націями, вони творили, покращували дошкільне виховання як України, так і Росії.

Згадаємо як в 60 - 70 р.г. ідеї В.А.Сухомлинського далеко не завжди знаходили підтримку серед науковців.

Це наслідок невизначених амбіцій «педагогічного Олімпу», представники якого також не приймали новаторських ідей керівника колонії безпритульних. Певну роль зіграли й науковий консерватизм, нездатність інших учених мислити по-новому, відмовитися від полегшуюче розуміння життя шаблонів. У якомусь ступені викликав роздратування сам стиль публікацій В.А.Сухомлинського, що створював враження як би поверховості його мислення. Усе в нього було просто й зрозуміло, мабуть, приземлено, буденно. Насправді ж - це була гадана простота.

Але головна причина неприйняття складалася в іншому: вся радянська педагогіка сповідала, якщо так можна виразитися, технократичну парадигму виховання, у якій головна увага приділялася організації зовнішніх впливів на школяра, обліку ж внутрішніх особливостей його особистості, інтересів, потреб, емоційному стану приділялася другорядна роль.

Змішання акцентів в оцінці педагогічних підходів А.С.Макаренко й В.А.Сухомлинського, мабуть, стало особливо очевидним після виходу книги Ю.Азарова «Не здійнятися тобі, старий» (М., 1989), що є прикладом огульного, безоглядного відкидання теоретичної спадщини видатного педагога.

Паралельно зі зростанням різко критичного відношення до спадщини А.С.Макаренко підсилювалося уваги до ідей і досвіду В.А.Сухомлинського.

Очевидно, що погляди А.С.Макаренко й В.А. Сухомлинського на сутність і методику організації виховного процесу істотно розрізнялися. Сьогодні не зауважувати цього просто смішно. Так що назріла необхідність об'єктивного порівняльного їхнього аналізу. Він, думаємо, допоможе глибше осмислити значення педагогічної спадщини наших класиків для нинішніх реалій.

У цих цілях звернемося до концепції сучасного психолога Л.Колберга про стадії морального розвитку особистості, що затверджує, що такий розвиток є поступальним процесом.

Звідси методи виховання, щоб