Формування екологічної культури учнів у педагогічному процесі

План

Вступ

Охорона природи, раціональне використання людиною її багатств – важлива загальнодержавна і загальнонародна справа. Охорона природи – обов’язок кожної людини. Успіх у цій справі залежить, перш за все, від усвідомлення важливості цього завдання, від переконаності, вміння і звички постійно, на кожному кроці оберігати рідну природу, лікувати ті рани, які вже їй нанесено і не допускати нових.

Загальноосвітня школа покликана виховувати школярів у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища. У школах природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці, різних масових заходів тощо. Часто учні виступають пропагандистами природоохоронних знань серед своїх товаришів, місцевого населення, беруть участь в озелененні, доглядають лісопарки та ліси, охороняють рідкісні рослини і тварин, обліковують і закріплюють еродовані ґрунти, береги водойм. Вони роз’яснюють населенню правила збирання ягід, грибів, плодів, лікарських рослин, проводять спостереження за станом популяцій рідкісних видів, інвентаризують місцеву флору і фауну.

Мета даної роботи – розкрити форми і методи педагогічної роботи в процесі формування екологічної культури та визначити шлях її удосконалення.

Робота складається з вступу, трьох основних розділів, висновків та списку використаної літератури

І. Структура екологічної освіти

1.1. Поняття екологічної культури

Буквально слово екологія (від грець. oikos) означає “наука про житло”. Це слово ввів до наукового вжитку у 1866 р. Ернст Геккель, видатний німецький вчений, дарвініст. Він вважав предметом дослідження екології зв’язок живих істот з середовищем життя. Екологія розвивала ідеї Ч. Дарвіна про багатоманітність взаємозв’язків рослин і тварин з середовищем.

В сучасній біології розрізняють фізіологічну екологію, або екологію організмів (аутоекологія), і екологію співтовариств та біосфери (сінекологія). Якщо перша розглядає механізми і закономірності взаємозв’язку організмів між собою і з середовищем життя, то друга вивчає організацію і функціонування надорганизмених живих систем на рівні популяції, біоценозу і біогеонценозу.

В сучасній науці поняття “екологія” не обмежується лише біологічним значенням. Стосовно до суспільства, людини, біологічний бік цього поняття характеризується єдністю з соціальними, економічними, технічними, гігієнічними факторами життя людей. Тому відповідно виділяють соціальну, технічну, медичну екологію, котрі разом з екологією природних систем складають сучасну комплексну екологію. Вона покликана виробити загальну стратегію поведінки людини в природі.

Сучасна екологія прагне науково обґрунтувати перебудову біосфери в інтересах людства. При цьому природні екологічні системи неможливо зберегти в первісному стані, однак немає ніяких об’єктивних причин для їх руйнування.

Соціальна екологія виходить з цілісності соціально-природного середовища як простору життєдіяльності людини і ґрунтується на наступних принципових положеннях:

- єдність системи “природа – суспільство – людина”;

- людина – частина природи, і його розвиток є фактором зміни природи;

- людська історія – частина історії природи, і її перетворення складає основу самого людського життя;

- єдність історії природи і суспільства (що проявляється в процесі праці);

- розвиток нової екологічної культури (що визначає рівень відношення людини до природи).

З урахуванням цих теоретичних підстав сучасної комплексної екології розробляються проблеми екологічної культури і її виховання. Розглянемо сутність екологічної культури, роль і місце школи і педагогіки в формуванні екологічної грамотності підростаючого покоління.

Людина, що оволоділа екологічною культурою, усвідомлює загальні закономірності розвитку природи і суспільства, розуміє, що історія суспільства є наслідком історії природи, що природа складає першооснову становлення та існування людини.

Необхідною умовою формування екологічної культури є усвідомлення соціальної обумовленості взаємовідносин людини і природи.

Наукові знання допомагають передбачити наслідки впливу людини на природне середовище, розвінчують обмеженість споживацького ставлення до природи лише як до джерела матеріальної вигоди.

Людина, що володіє екологічною культурою, підпорядковує усі види своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, піклується про покращення оточуючого середовища, не припускає її руйнування і забруднення. Тому їй необхідно оволодіти науковими знаннями, засвоїти моральні ціннісні орієнтації по відношенню до природи, а також виробити практичні вміння і навички по збереженню сприятливих умов природного середовища.

Екологічна культура визначається реальним внеском в подолання негативних впливів на природу, запобіганням діями, що наносять шкоду природі, роз’ясненням і пропагандою законів про її охорону.

Екологічна культура особистості, таким чином, передбачає наявність у людини певних знань і переконань, готовності до діяльності, а також практичних дій, що узгоджуються з вимогами бережно ставитися до природи. Екологічна культура стає важливим показником суспільної активності і свідомості особистості.

Формування і розвиток екологічної культури – складний процес, котрий забезпечується узгодженими впливами політики, права, науки, виробництва, мистецтва, освіти. В нашій країні вживаються різні заходи для підвищення екологічної культури усіх громадян.

Вся система соціального природокористування, законодавчі заходи з охорони оточуючого середовища, слугують запорукою формування високої екологічної культури нашого суспільства, де в загальнодержавному масштабі плануються охорона природного середовища, поповнення багатств природи, де розвиток всіх галузей матеріального виробництва узгоджується з піклуванням про природне середовище.

Поняття “екологічна культура” стосується усіх сфер матеріального і духовного життя нашого суспільства, кожної людини і виражається в таких видах наукової і практичної діяльності, які забезпечують збереження і збагачення оточуючого середовища, створюють сприятливі умови для життя людини, її всебічного розвитку і вдосконалення.

Формування екологічної культури особистості повинно стати невід’ємною частиною діяльності всієї системи освіти. Це можливо за умови, якщо в програму шкільної освіти будуть входити наступні провідні елементи: система знань про взаємодію суспільства і природи, ціннісні екологічні орієнтації, система норм і правил ставлення до природи, уміння і навички по її вивченню і охороні.

Екологічні знання мають складну будову, так як розглядають суспільство і природу у взаємодії. Взаємодія суспільства