Суспільні науки розкривають завдання, котрі переслідує людина, використовуючи природу; дають характеристику цінностей, на які людина спирається або повинна спиратися в своїй діяльності; виявляють ті соціальні наслідки, до яких призводить той чи інший спосіб природокористування. Природні науки показують, які закони діють в природі незалежно від свідомості людини, тим самим виявляючи межі можливого втручання людини в хід природних процесів. В той же час природні науки відкривають для людини нові принципи взаємодії з природою. Спираючись на технічні науки, людина створює нові і вдосконалює старі засоби впливу на природу. Ці умови повинні бути не лише ефективні технологічно, але й прийнятні з соціальної і екологічної точок зору.

Екологічна освіта включає в себе усвідомлення школярами різнобічної цінності природи як джерела задоволення різноманітних потреб суспільства в цілому і кожної людини. Це стосується в першу чергу матеріальних, практичних потреб, а також пізнавальних і естетичних. Ціннісні властивості природи останнім часом набувають економічного значення, вираженого через вартість її ресурсів.

Вивчаючи основи наук, учень повинен усвідомити соціальні і природні причини, які диктують певні норми і правила професійної та індивідуальної поведінки в оточуючому середовищі. Додержання цих норм і правил є суспільно необхідним актом, так як дозволяє зберегти природу для майбутніх поколінь, для завтрашнього дня.

Школа покликана вчити школярів, як вивчати і охороняти природу, оцінювати її стан, пропагувати екологічні знання серед однолітків і дорослих. Виховання у школярів потреби участі в суспільно корисній діяльності з охорони природи, формування навичок і умінь в цій діяльності повинні стати органічною складовою частиною навчально-виховального процесу в школі.

Зміст екологічної освіти є досить різноманітним і не може бути повністю викладеним в рамках одного або декількох предметів. Тому педагоги кажуть про міждисциплінарний характер екологічної освіти і про те, що кожний предмет має своє особливе значення в формуванні екологічної культури школяра.

1.2. Завдання і принципи екологічного виховання учнів

Гострота сучасних проблем взаємодії суспільства і природи поставила ряд нових задач перед школою і педагогікою, покликаних реально допомогти поколінню, яке навчається зараз в школі, подолати наслідки негативних впливів на природу і оптимізувати їх в наступному.

В класичній педагогіці обґрунтовані і розвинуті положення про зміст наукових знань про природу і способи їх розкриття, про формування світогляду в процесі пізнання природи, про морально-естетичний розвиток школяра під впливом природи, про місце і значення спілкування дитини з природою в системі його навчання. Педагогічну цінність зміцнення гуманних почуттів дитини засобами природи підкреслювали великі педагоги Ж.-Ж. Руссо, І. Г. Песталоцці, Ф. А. Дістервег.

Проти вузького практицизму і утилітаризму, а також формально словесного вивчення природу і ставлення до неї виступали російські просвітники: Герцен, Добролюбов, Писарев, Чернишевський. Вони ратували за введення в школу повноцінних знань про природу, підкреслюючи їхній вплив на формування моральних якостей особистості, які визначають поведінку дітей в природі. Великий російський педагог К. Д. Ушинський гаряче закликав розширювати спілкування дитини з природою і дивувався з того, що “виховальний вплив природи... так мало оцінений в педагогіці”.

Багатоаспектність взаємодії суспільства і природи визначає комплексність екологічної освіти. Загальні методологічні і теоретичні положення дозволяють виділити наступні принципи екологічної освіти.

Міждисциплінарний підхід в формуванні екологічної культури школярів. Світова практика широко підтверджує перевагу екологічної освіти, яка має міждисциплінарний підхід, спирається на конкретний зміст кожної дисципліни. В той же час екологічна освіта виступає як ідеальна інтегрована ідея (тенденція). Вона покликана подолати такий недолік освіти, як розрізненість знань, що формуються, ізольованість шкільних дисциплін. При цьому екологічна освіта виступає не як конкуруючий предмет, а як засіб, що забезпечує єдність процесу навчання і виховання в школі.

Реалізація міждисциплінарного підходу вимагає розв’язання таких проблем, як визначення функції кожного предмету в загальній системі екологічної освіти, виділення міжпредметних зв’язків і забезпечення узагальнення міжпредметних підходів.

Систематичність і безперервність вивчення екологічного матеріалу. Послідовне досягнення мети і задач освіти з питань оточуючого природного середовища вимагає розробки системи змісту, методів і організаційних форм навчально-виховального процесу. Ця система передбачає виділення провідних ідей і понять, встановлення їхнього взаємозв’язку і розвитку. Системно-структурний підхід дозволяє відібрати елементи знань, розподілити їх в певній послідовності, органічно пов’язати з системою змісту основ наук. Цей підхід дозволяє істотно зменшувати пробіли в екологічних знаннях учнів, рівномірно вивчати різноманітні види екологічних взаємозв’язків (енергетичні, інформаційні, генетичні) у визначених часових і просторових межах, показати учням динаміку цих взаємозв’язків на різних рівнях організації біологічних систем: популяційно-видовому, біогеоценотичному, біосферному. Принцип системності зобов’язує будувати екологічну освіту, не ізолюючи її від усієї системи освіти. Разом з тим цей процес повинен стати безперервним, охоплюючи усі етапи дошкільного, шкільного і післяшкільної освіти. При цьому на усі форми загальної середньої освіти покладається функція виховання екологічної культури учнівської молоді. Важливою є пропедевтична роль дошкільних установ, що розвивають у дітей любовне сприйняття природи, гуманні почуття доброти, радісне відчуття буття при спілкуванні з природою.

Єдність інтелектуального та емоційно-вольового початків в діяльності учнів з вивчення і покращення оточуючого природного середовища. Становлення екологічно вихованої особистості в умовах педагогічного процесу відбувається за умови органічної єдності наукових знань про природу і соціальні фактори середовища з чуттєвим її сприйняттям, котре збуджує естетичні переживання і породжує прагнення внести практичний вклад в її покращення. Цей принцип екологічної освіти і виховання орієнтує на поєднання раціонального пізнання з художньо-образним, з урахуванням безпосереднього спілкування з природою.

Взаємозв’язки раціонального і емоційного