При виборі оптимального способу дій необхідно, щоб школяр вчився бачити максимум альтернатив, весь діапазон варіантів рішення.

Кожна група завдань складається зі значимих ситуацій. Так, розділ “Людина в лісі” включає ситуації “Гніздо”, “Квітка”, “Тиша”, “Чистота” та ін.

Наприклад, ситуація “Гніздо” містить наступний опис: “Випадок, про який мені хочеться розповісти, відбувся в лісах Буковини. Ділянка, де йшла рубка лісу, від струмка уходила у гору. З кожним днем ми підіймалися все вище... В дуплах старих буків жили куниці і білки, що відрізнялися від інших темно-каштановим забарвленням і коротким гладким хвостом. Взимку за буковим крехом підіймалися в гору цілими стадами кабани. Облюбували ліс і сірі дрозди. Одне з гнізд залучило нашу увагу. Воно було звито на висоті людського зросту в кроні колись поламаного нетовстого грабу, що стоїть біля звірячої тропи. Зазирнувши у гніздо, ми побачили досить великих пташенят. Хтось з цікавості, щоб краще розглянути, дістав одне пташеня. Пташеня знов поклали до гнізда і пішли.

Наступного дня, проходячи біля зламаного граба ми побачили зовсім пусте гніздо. Дехто подумав, що побачивши нас, самка перенесла пташенят на нове місце, але наші припущення були неправильні: під деревом на траві лежали пташенята. Мати заклювала їх до смерті і викинула з гнізда”.

Школяри повинні відповісти на питання: як пояснити те що сталося? Які правила поведінки в лісі слід рекомендувати людям, щоб уникнути подібних випадків? Чи може бути незнання виправданням поведінці людини, подібній описаній вище?

Розвитку пристрасності і особистого відношення сприяють обговорення, спори, диспути. Дискусії і обговорення виконують інтегруючу роль в екологічній освіті. Уміння співставити і оцінити різні точки зору, побачити протиріччя посилює оціночні і мотиваційні процеси, а отже, сприяє моральному розвиткові особистості.

В кожному класі можуть стати предметом обговорення проблеми, пов’язані з матеріалом, що вивчається і які виражають зв’язок людини і природи.

Велика роль вчителя в розвитку потреби спілкування школярів з природою. Важливо включати потребу спілкування з природою в структуру ціннісних орієнтацій дитини.

На екскурсіях, під час польових практикумів, в таборах праці і відпочинку корисно обговорювати наслідки безвідповідальної поведінки людей – залишені багаття, сміття, поруби і т. ін. Педагогічно доцільно протиставляти цим фактам позитивні дії: правильно спланований ландшафт, доглянуті лісопосадки, озеленені промислові підприємства та ін.

Важливо показати учням, що оточуюче середовище як цінність має не лише поточне буття, але й майбутнє, тобто здатність і в майбутті задовольняти потреби людини і суспільства.

Тому вміння прогнозувати наслідки різного роду відносин, способів використання природного середовища робить людину господарем своїх рішень. З цих позицій у учнів загострюється почуття відповідальності.

Виховання дбайливого ставлення до природи є складовою і обов’язковою частиною трудового виховання учнів, їх трудового становлення і професійної орієнтації.

Види ігрової, навчальної і трудової діяльності по вивченню і охороні праці не можна розглядати ізольоване одне від одного. Безперечно, ігрова діяльність несе в собі елементи учбової і може мати практичну цінність в формуванні навичок учнів по пропаганді природоохоронних ідей. Учбова діяльність тісно і органічно пов’язана з трудовою і може переходити в не, якщо виконання учбових завдань включає в себе досягнення практично цінного результату з покращення оточуючого природного середовища. Загальною цементуючою основою для взаємозв’язку є виховна спрямованість усіх видів і форм діяльності.

Висновки

Актуальність і комплексність проблем екології, об’єктивна необхідність їх вирішення з метою забезпечення сприятливих умов існування теперішніх і майбутніх поколінь, ставить перед школою нові задачі екологічного виховання і освіти учнів. На сучасному етапі взаємодії суспільства і природи не можна обмежитися лише розвитком почуття любові до природи у кожної людини. Головним є виховання високого громадського обов’язку відповідальності за стан природного середовища, що відповідає нормам суспільної моралі і права, прийнятим в суспільстві.

Процес становлення відповідального ставлення учнів до природи здійснюється на основі засвоєння школярами її багатоманітної цінності – естетичної, пізнавальної, економічної і практичної.

Формування готовності і здатності відповідально діяти в оточуючому середовищі, у відповідності з нормами і цінностями моралі нерозривно пов’язане з розвитком інтелектуальної, емоційної і вольової сфер особистості. Зміцнення громадського ставлення школярів до оточуючої природи тісно пов’язане з формуванням не лише системи знань, але й певних звичок, навичок, умінь. Методологічною основою оволодіння сучасними екологічними знаннями є діалектична єдність в системі “людина – суспільство – природа”. Ці знання носять комплексний між предметний характер і включають природно наукові, суспільно-історичні, соціально-економічні, техніко-технологічні і морально-естетичні поняття, набувають світоглядного характеру, оскільки вони включають оцінку загальних тенденцій науково-технічного і суспільного розвитку, аналіз проблем взаємодії суспільства і природи в широкому природознавчому і соціальному плані.

Відповідальне ставлення школяра до оточуючого середовища проявляється в трьох сферах: в культурі індивідуальної поведінки; в активній участі з виконання суспільно корисної праці з захисту, догляду і покращенню природного оточення; в активній пропаганді сучасних ідей охорони природи.

Отже, відповідальне ставлення учнів до оточуючого середовища формується в результаті органічного поєднання наукових знань про природу, переконань в необхідності її охорони і особистої практичної участі в її захисті і покращенні.

Це дає підставу розглядати екологічну освіту і виховання як новий важливий елемент загальної освіти, що захоплює усі її області і