Роль духовних цінностей у вихованні

План

Вступ

Виховний ідеал формувався протягом усієї історії українського народу. Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім'ї та праці, в особливостях засвоєння, збереження й розвитку духовної культури, вияві громадянських почуттів, дотриманні обов'язку, захисті прав і свобод українського народу. Безперечно, досягнення цього ідеалу на практиці залежало від багатьох чинників — державного устрою, світогляду як окремого індивіда, так і суспільства загалом, від моралі та релігії, рівня розвитку культури, національних прикмет тощо.

У сучасних умовах на виховний ідеал мають орієнтуватися державна політика, сім'я, школа, суспільство. Виховний ідеал української нації знаходить своє відбиття не лише у традиціях та звичаях народу, фольклорі, художній літературі, а й у національних освітніх та виховних системах. У виховному ідеалі таїться дух нації. Адже нація зберігається там, де її дух, традиції, інтереси визнаються пріоритетними і захищаються всіма засобами, аж до крайніх. Це підтверджується прикладами всієї світової історії.

Виховний ідеал творився століттями і за традицією сьогодні має переходити від старших поколінь до молодших, які той ідеал доповнять і вдосконалять. Він стоїть в одному ряду з досягненнями інших цивілізованих народів.

1. Молодь як особлива соціальна група

Молодь — це суспільне диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що П суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної ' суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин то інноваційної діяльності.

Розуміння молоді як субсоцієтальної спільноти, гетерогенної (тобто складної та багатовимірної) за характером, дозволяє виділити в її складі ряд внутрішніх гомогенних (тобто досить однорідних) груп, що об'єктивно займають в структурі суспільства відмінне положення, відрізняються широтою і змістом сфер діяльності, специфікою духовного світу і, відповідно, відіграють у процесі розвитку суспільства неоднакову роль. Такий підхід дає змогу більш адекватно і диференційовано проаналізувати окремі контингенти молоді в ході .конкретно-соціологічних досліджень.

Нині в соціології молоді відбувається науковий пошук у напрямку виділення її сутнісних характеристик як особливої соціальної спільноти. Він може бути плідним у тому випадку, якщо піддати науковому аналізу провідні сфери життєдіяльності молоді і в кожній з них виділити найбільш характерні риси. Такий підхід значно відрізняється від тенденції, яка існувало в недалекому минулому, до значного звуження рамок соціального обличчя молоді її соціально-статусними характеристиками, яке випливало з відповідного звуження предмету соціології як науки про соціальну сферу в цілому до переважно соціально-структурної проблематики. Тепер на перший план, крім зазначених характеристик молоді, висуваються форми її життєдіяльності, спосіб життя, зміст спільнісної та групової свідомості, о також діяльність соціальних інститутів, що покликані не лише здійснювати функцію контролю і управління процесами в молодіжному середовищі, але, перш за все, визначати запити, потреби, інтереси молоді та сприяти створенню належних умов для її ефективного соціального старту.

Дослідниками висловлюється думка, що конкретизація сутнісних рис молоді з метою їх подальшого емпіричного аналізу може здійснюватись як по лінії виділення основних віх соціального становлення особистості, так і за сукупністю характеристик, властивих різним групам всередині самої молоді. У першому випадку аналізу підлягають час настання правової відповідальності (часткової і повної), повноліття, можливість приступити до праці, одруження і створення сім'ї, виховання дітей, здобуття професії, досягнення соціально-економічної самостійності, тощо. У другому випадку молодь розподіляється на внутрішньовидові групи і для кожної з них (робітничої, селянської, учнівської і т.ін.) виділяється найбільш характерний набір ознак способу життя в основних сферах життєдіяльності.

Питання про характерні особливості і специфічні риси молоді тісно пов'язане з питанням про вікові межі періоду молодості, оскільки їх вирішення допомагає конкретизувати програми соціологічних досліджень, а значить сприяє одержанню репрезентативних (тобто таких, що описують всю сукупність) даних, підсилених статистичною базою. Традиційно в радянській соціології вважалося, що рамки молодіжного віку містяться в інтервалі від 16 до 30 років. Однак в останній час все більшого поширення набувають погляди, згідно яких вік молоді своєю нижньою межею сягає 14, а верхньою — 35 років. В основі цього лежить висловлене рядом науковців міркування про пролонгацію (або продовження) часу молодості, збільшення віку вступу у трудове життя, підготовки молоді до праці, досягнення економічної незалежності від батьків та держави. Це відображає об'єктивні процеси в житті та розвитку людства: з одного боку, все наполегливіше висувається завдання більш ранньої соціалізації молоді, включення її до трудової практики на більш ранніх етапах, з другого — зростають межі середнього і старшого віку, тривалості життя в цілому, продовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу молодих людей. Однак, виходячи з певних практичних міркувань та ресурсів держави, у прийнятому Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді» записано: молоддю вважаються молоді громадяни віком від 15 до 28 років.

Слід наголосити, що свідомість молоді є цілісним діалектичним переплетінням всіх її складових рівнів, які вирізняються суто з міркувань логіко-теоретичного характеру та з метою полегшення процесу соціологічного дослідження. Тому, наприклад, соціальна установка як така включає у себе також елементи когнітивного рівня і є емоційно забарвленою, а переконання містять у собі і емоційні, і поведінкові компоненти. Цілісність сукупності