всіх складових свідомості молоді не виключає наявності протиріч як всередині кожного рівня, так і в їх взаємодії, і ця суперечливість, будучи внутрішнім джерелом духовного розвитку особистості, дає можливості для його подальшого вдосконалення. Однак внутрішня суперечливість духовного світу молоді повинно мати свою межу, тому що роздвоєність знань і переконань, емоцій, почуттів та соціальних установок може призвести до руйнації цілісності особи, її дисгармонійності, духовного дискомфорту. Проявами такого порушення міри можуть виступати, з одного боку, двоякість моралі і свідомості взагалі; почуття та емоції, що взаємно виключають одне одного, суперечливість поведінкових установок, а з другого — невідповідність між словом і ділом, свідомістю і діяльністю. Такі явища у молодіжному середовищі отримали назву соціальної незрілості, інфантилізму і фіксуються дедалі більшим колом науковців Черниш Н. Соціологія молоді. – Львів, 1996. – С. 39. .
2. Духовність та духовна культура
Особливої уваги суспільства потребує проблема формування духовної культури. Проте сьогодні модним стало вважати, що духовність, духовна культура особистості формується насамперед завдяки релігійному вихованню.
Але духовність, духовна культура — це ціла система інтелектуального, морального, художньо-естетичного, емоційно-чуттєвого розвитку особистості. Духовна культура особистості складається з таких основних компонентів:—
культура інтелектуальна (знання, мислення, наукова організація праці);—
культура моральна (честь, гідність, культура почуттів, статева культура);—
культура спілкування (комунікативні здібності, духовні запити, культура мови);—
національна культура і національна самосвідомість;—
художньо-естетична культура;—
християнська морально-етична культура, релігійні заповіді і традиції;—
родинно-побутова культура;—
політична, правова, екологічна культура особистості. Отже, формування духовності, духовної культури особистості — це формування її свідомості, світогляду, прилучення до економічного, політичного і культурного життя народу; це уклад життя сім'ї, роду, народу, нації.
У основі понять «народ», «нація» лежать стійкі одвічні традиції — трудові, моральні, естетичні тощо. Народні традиції — це форми діяльності та поведінки людей, звичаї, правила, цінності, уявлення, які мають міцне історичне коріння та передаються з покоління в покоління. Традиції створюються на основі тих форм діяльності, які не раз підтвердили свою ефективність, суспільну вагу та індивідуальну користь. Це важливий чинник регуляції життєдіяльності людини, основа її виховання. Традиції і звичаї бувають ро-динно-сімейні, регіональні й загальнонаціональні. Серед численних традицій та звичаїв чільне місце належить культуротворчим і духовнотворчим, політичним і державотворчим. Традиції, звичаї та обряди об'єднують минуле й майбутнє народу, старші й молодші покоління, інтегрують етнічну спільноту людей у високорозвинену сучасну націю. Це своєрідні одвічні духовні підвалини розвитку народу, нації, які втілюють у собі найкращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому та естетичному житті. Практично прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь убирає в себе їхній філософський, ідейно-моральний, психологічний та естетичний зміст і поступово стає невід'ємною частиною рідного народу, нації.
Роль традиції у розвитку людства Г. Ващенко порівнював із роллю пам'яті в розвитку окремої людини. Основна функція пам'яті полягає у збереженні набутого досвіду. Коли б людина не володіла пам'яттю, коли б вона не зберігала попередніх вражень, уявлень та думок, вона не тільки б не рухалась уперед, а взагалі не могла б існувати, бо тільки попередній досвід дає їй змогу успішно пристосовуватись до умов життя й боротися за своє існування. Таке саме значення традицій і в розвитку людства та окремих націй.
«Особливо ж велику роль відіграють традиції, — пише Г. Ващенко, — у збереженні нації. Націю звичайно визначають як цілісність поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Таку цілісність підтримують передусім традиції. Завдяки їм зберігається й розвивається національна мова, без якої неможливе існування нації, зберігається релігія, звичаї, здобутки мистецької творчості, світогляд, народні ідеали — все те, що створює обличчя народу, що відрізняє його від інших народів» Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – С. 101-102. . А далі він зазначає: «Традиційний ідеал людини — це не вишивана сорочка, яку можна скинути і все ж таки залишитись українцем. Ідеал людини — це те найкраще, що створив народ у розумінні властивостей людської особовості та її призначення» Там само. – С. 103. .
Осердям українських виховних традицій є духовні здобутки і народні ідеали, пов'язані з народним світоглядом, релігією, мораллю та історією українського народу. Як твердить професор О. Вишневський, і з ним не можна не погодитись, «виховні традиції мають вирішальне значення для відродження національного характеру — в людині і в народі» Вишневський О. Сучасне українське виховання. – Львів, 1996. – С. 73. .
3. Формування духовних цінностей у молоді
Засобом гармонійного розвитку особистості завжди було, є і буде мистецтво. Кіно, театр, твори малярства, музика тощо пробуджують інтерес до знань у всіх сферах людської діяльності. Розвинути любов до мистецтва, пробудити молоді потребу в ньому, інтерес до нього, навчити розуміти мистецтво, відчувати його красу — означає багато зробити для формування особистості.
Свідомість є властивістю людської особистості і являє собою усвідомлення людиною навколишнього середовища, самої себе, свого ставлення до нього. Чим глибше і повніше пізнає людина навколишній світ і чим більше вона керується набутими знаннями у своїй діяльності, тим більше ця її діяльність є свідомою.
«Самосвідомість — це усвідомлення людиною себе самої у своїх відношеннях до зовнішнього світу та інших людей» Психологія // За ред. Г. С. Костюка. – К., 1968. – С. 510. . Вона має багато різних форм свого вияву, наприклад: самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, самокритика, які пов'язані здебільшого з пізнавальною діяльністю людини. Інші форми вияву самосвідомості: самопочуття, самолюбство, самовихваляння, самовпевненість, самоприниженість, скромність, пихатість, почуття відповідальності, власної гідності і т. д. пов'язані