Основні форми вияву самосвідомості особистості тісно пов'язані з усіма сторонами її життя й діяльності.

У юному віці самосвідомість є центральним утворенням у духовному розвитку особистості. Виникає уявлення про себе вже як дорослого, прагнення бути дорослим, діяти так, як дорослі. Ці зрушення французький мислитель Ж.-Ж. Руссо називав «другим народженням».

Однією з форм самосвідомості особистості є її ідеали, тобто взірець досконалості, найвища мета прагнень. Молоді властиво шукати ідеалів у історії, в навчанні, праці, спорті, поведінці. Ідеал — це приклад для наслідування. В ідеалах юнаки та дівчата ідеалізують себе. Часто ідеалом стають батьки — робітники, військові, вчені, учителі, товариші, односельці, яких люди шанують за працьовитість, мужність, чесність і справедливість.

Ідеали учнівської молоді розвиваються й формуються під впливом художніх творів, кінофільмів, у контактах із дорослими. Але, не маючи достатнього досвіду, діти і підлітки іноді хибно розуміють вчинки і поведінку людей. Це спричинює прагнення наслідувати негативне. Тому батьки і вчителі повинні керувати формуванням у молоді ідеалів. «Самосвідомість людини яскраво виявляється в трудовій і політичній активності, в культурі праці і поведінки, у регулюванні задоволення власних потреб. Вона є основою переконань людини, принциповості й вимогливості до себе і до інших... Щоб самосвідомість у різноманітних її виявах стала ґрунтом для самовиховання, потрібно допомогти молоді зрозуміти самих себе, реалізувати свої ідеали та інтереси, подолати перешкоди, що виникають у процесі виконання доручень і самозобов'язань» Проколієнко Л. М., Ніколенко Д. Ф. Сімейне виховання. – К., 1981. – С. 26. .

Сьогодні в умовах будівництва незалежної, суверенної Української держави особливого значення набуває формування не лише громадянської, а й національної самосвідомості.

Формування національної самосвідомості передбачає засвоєння молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови української державності, патріотизму, що сприяє утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю.

Національна ідея має бути не просто атрибутом національної свідомості, чисто духовним феноменом, а поштовхом до практичних справ.

Необхідною умовою національного відродження є відмова від почуття національної меншовартості, національної неповноцінності, що прищеплювалося віками і призвело до втрати історичної пам'яті, ознак національно-культурної гордості, національної мови, до втрати багатьох цінностей, які визначають обличчя нації, що сьогодні загрожує не тільки нашій державній незалежності, а й нашому існуванню як нації.

Формування національної самосвідомості передбачає освоєння молоддю своєї етнічної спільності, оволодіння національними цінностями і насамперед мовою свого народу. Але сьогодні постала проблема виживання української мови. Це звучить парадоксально: під загрозою мова незалежної держави! Під загрозою зникнення державної мови! Пояснюється це тим, що більшість громадян України не звертають ані найменшої уваги на те, як вони говорять і пишуть, механічно, бездушно послуговуються словами та виразами, спілкуються між собою російсько-українським суржиком або виключно (і виклично!) російською мовою — мовою народу сусідньої країни.

Нам треба добре усвідомити, що, зневажаючи свою мову, ми зневажаємо самих себе. А чи буде нас поважати світ, якщо ми самі себе не поважаємо? Прищепити молоді гордість за свою націю найпростіше через наші мовні скарби, через нашу «калинову», «солов'їну», материнську мову, в якій нагромаджений досвід наших предків, відбите їхнє світосприйняття. Є в нашій мові слова часів індоєвропейської мовної єдності, багато запозичень з грецької та латинської мов. Через нашу мову ми споріднені мало не з цілим світом. А сьогодні постала проблема виживання української мови. Хто ж ми такі і що з нами коїться? Якщо у нас зникає мова, то зникає ж і нація? Але ми не всі малороси! Історія дала нам ще один шанс відродити національну мову, відродити українську націю, відродити незалежну, могутню і багату державу!

Відродити націю, національну самосвідомість, національну гідність українця, його любов і повагу до історії, мови, культури, традицій та звичаїв народу може тільки наскрізна система національного виховання.

Висновки

Отже, формування духовності й духовної культури молоді певним чином віддзеркалює сферу інтересів та потреб життя суспільства. Це найповніше виражається в життєвій моралі та культурі спілкування й поведінки, політичній, правовій і художньо-естетичній культурі.

Виховання духовної культури не зводиться лише до начитаності, ерудиції й освіченості. Його змістом є формування активного, творчого і водночас відповідального ставлення до життя.

Збагачення духовності особистості відбувається шляхом засвоєння нею як національних, так і світових надбань культури. Національне і вселюдське розглядаються як дві сторони єдиного процесу розвитку людської цивілізації. Вселюдське функціонує тільки завдяки національному й виявляє себе через національне. Ось чому глибинне збагачення й осягнення національного є водночас освоєнням і збагаченням уселюдського.

Пізнання людьми національного мистецтва допомагає їм глибше зрозуміти пісенні, музичні, танцювальні жанри народів світу.

Значне місце у формуванні духовності людини посідає родинно-побутова культура, де щонайповніше віддзеркалено норми стосунків у сім'ї, шанобливе ставлення до батьків, жінки-матері, дідуся, бабусі та ін. Зміст родинно-побутової культури сприяє збереженню рідної мови, традицій, історії родоводу, забезпечує духовну єдність поколінь, неперервність минулого, сучасного і майбутнього нації.

Духовність виховання — це система, уклад життя народу, нації, сім'ї, умова, яка забезпечує здійснення розумового, інтелектуального, морального, естетичного, емоційно-чуттєвого розвитку особистості та формування її світогляду, включення в економічне, політичне й культурне життя народу.

Формування духовності тісно пов'язується з релігійними виховними традиціями. Кожна релігія більшою чи меншою мірою взаємодіє з культурою відповідного етносу. Церква виховує повагу молоді до старших, патріотичні почуття, милосердя, регламентує як норму