Значний внесок у розвиток шкільної географії та методики її викладання зробив український географ і економіст К. Г. Воблий — автор навчального посібника для учнів середньої школи з економічної географії України (1919 р.). Невелика за обсягом книжка містила досип, ґрунтовну характеристику окремих галузей народного господарства України. Особливу увагу було приділено географії сільського господарства, обробній промисловості, торгівлі. Відсутні були традиційні нині розділи, присвячені загальній характеристиці господарства і вивченню економічних районів. На початку розділу про населення країни були вміщені короткі відомості про статистику та її методи. Лише 10 % загального обсягу посібника припадало на характеристику природних умов розвитку господарства. Відсутність політичних пасажів у посібнику і його цілковита фахова орієнтація викликали подив і нерозуміння М. М. Баранського, який у виданому 1954 р. історичному огляді підручників з географії закидав К. Воблому, що той не написав про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Напевно, професор Воблий справедливо вважав, що події, які відбулися у Петрограді восени 1917 р., об'єктивного відношення до України не мали. Цікаво, що М. Баранський критикував К. Воблого і за те, що той аж ніяк не згадав про Росію. Але К. Воблий, як науковець, ще тоді користувався формальною логікою. Методика викладання географії в школі. – К.: “Стафед”, 2000. – С. 11.

Для становлення науково-методичних засад вивчення економічної географії України після Другої світової війни велике значення мав підручник К. Воблого "Економічна географія УРСР". Він витримав п'ять видань, і досі не втратив своєї актуальності як за змістом, так і за методикою викладу. Одне з видань, яке вийшло за редакцією К. Воблого, називалося "Економічна Географія Радянської України" (ч.І, "Фізико-географічний огляд"), де він написав вступ і розділ 10 "Фізико-географічні зони і райони УРСР". Говорячи про природне районування України підкреслив існування багатьох схем, кожна з яких виходить із специфічних завдань. Мету районування вчений вбачав у полегшенні пізнання України.

Після утворення СРСР (1922 р.) Україна мала значну автономію в організації освіти науково-методичному забезпеченні. У цей період було створено трудову школу. Вона мала дев'ятирічний термін навчання і складалася з двох ступенів: перший - 1-5 класи, другий - 6-9 класи. Значна увага приділялася вивченню рідного краю. Географії як навчального предмета не було. Окремих елементів географічних знань учні, набували під час вивчення природознавства.

Найбільший внесок у розвиток шкільної географії та методики її викладання в Західній Україні зробили А. Роман, С. Л. Рудницький, В. О. Геринович, В. М. Кубійович.

Особливо слід відмітити Степана Рудницького, який працював як у Західній Україні, в еміграції, і в Українській РСР.

З 1924 р. в школах вводяться нові програми, відомі як програми Державної вченої ради (ДВР) або "комплексні програми". Географія як окремий навчальний предмет була ліквідована і поділена між суспільствознавством та природознавством.

Якіщо до 1934 р. в географічній освіті перевага надавалася вивченню комплексних напрямків "Природа" і "Суспільство", то після прийняття 15 травня 1934 р. постанови РНК СРСР "Про викладання географії в початковій і середній школі СРСР" географію знову почали викладати як окремий предмет і було збільшено кількість годин на її викладання. Географії було відведено роль одного зі стовпів патріотичного виховання і підготовки юнаків до служби в армії.

Фізична й економічна географія утворять дві стовбурні галузі географічної науки. Але питання про взаємостосунки між ними залишалося спірним протягом багатьох десятиліть. Добре відомо, що в 20—30-ті роки Н.Н. Баранський боровся з «ліваками», що заперечували цілісність географії як науки і, відповідно, взаємозв'язок двох її основних галузей. І надалі цей взаємозв'язок налагоджувався дуже повільно.

Ще в 1946 р. Н.Н. Баранський писав про те, що «фізична й економічна географія знаходяться в нас у надзвичайно великому між собою розриві, незрівнянно більшому, ніж у будь-якій іншій країні і чим це було в нас за старих часів... Відірваність цих дисциплін одна від одної дійшла до того, що фізико-географи відпираються від найменшої участі в роботах, що хоч скільки-небудь зв'язані з економікою. Для яких-небудь зведених робіт з країни чи району вони беруться писати про “природні умови”, але з умовою, щоб про “природні ресурси” писав економіко-географ. Точно так само і багато економіко-географів навіть для підручників не можуть написати глави про природні умови, а підшукують для цього якого-небудь фізико-географа». БаранськийМ.М. Наукові основи географії. — М.: Думка, 1980. - С. 23.

Далі Н.Н. Баранський пише про те, що, убивши стару «антропогеографію», прихильники цих ідей не створили нічого нового, і в результаті матеріал про населення, людину «випав безвісти, зникнувши між природою і господарством і між фізичною й економічною географією. Людину забули!!!» Там само. – С. 25.

2.1. Програма викладання географії КПРС 1934 року для УРСР

Вимоги нової Програми КПРС:

Перш за все необхідно наблизити навчання з гео-графії до життя, до практики комуністичного будів-ництва. Це означає також і те, що вчителі у своїй практиці керуватимуться цим найважливішим марк-систсько-ленінським документом сучасної епохи. На-вчання географії треба будувати так, щоб учні глибо-ко усвідомили ідеї і завдання; що сформульовані в новій Програмі КПРС, і морально готувалися до активної участі в грандіозному комуністичному будів-ництві.

Цілком ясно, що вчитель географії використовува-тиме не всі положення Програми КПРС, а лише ті, що мають логічний зв'язок з навчальним матеріалом. Шукати якихось