топографічні карти областей у масштабах 1:200000 або 1 : 300 000;—

обласні загально географічні карти у масштабі 1 : 500 000 і адміністративні карти у масштабах 1:400000 або 1:300000;—

рельєфні карти Криму, Карпат, України; —

топографічні плани великих міст у масштабах 1 : 20 000— 1 : 25 000, деяких малих міст — у масштабах 1 : 10000, 1 : 13000;—

стінні природоохоронні карти Харківської області у мас-штабі 1 : 400 000: «Охорона навколишнього середовища», «Охоро-на земель», «Охорона вод», «Охорона рослинності і тваринного світу», а також карту «Охорона навколишнього середовища м. Харкова» у масштабі 1 : 30000;—

численні туристські карти і плани кожної області, облас-ного центру, багатьох інших міст, окремих туристських маршру-тів (наприклад, туристська карта «Харківська область», турист-ський план «Харків», «Харків, Схема пасажирського транспорту», "Околиці Харкова", атласи "Крим: Атлас туриста", «Українські Карпати: Атлас туриста», «Атлас юного туриста-краєзнавця Ки-ївської області», туристські атласи Києва і Львова;—

плани землекористування, грунтів, землеустрою та ін. кож-ного сільгосппідіприємства у масштабах 1:10000—1:25000 та районні карти цієї тематики;—

серію карт «Річки України» у масштабах 1 : 200 000 і 1 : 50 000;

- серію карт «Україна. Природне середовище та людина» із п'ятдесяти карт у масштабі 1 : 6 000 000, які характеризують у розрізі областей природні, соціально-економічні умови та ресур-си, їх використання, стан навколишнього середовища та факторій, що на нього впливають, заходи охорони природи, стан здоров'я населення;

- карти, які вміщені в підручниках, наукових збірниках, мо-нографіях, енциклопедіях, зокрема у тритомній «Географічній енциклопедії України».

На замовлення Міністерства освіти були підготовлені до видання:—

серія із 11 стінних навчальних карт України у масштабі 1 : 1 000 000, до якої входять карти геологічної будови і корисних копалин, ландшафтів, клімату, рослинного і тваринного світу, ґрунтів, вод суші і моря, населення і трудових ресурсів, госпо-дарства України, промисловості, сільського господарства і пере-робної промисловості, екологічної ситуації;—

навчальний атлас України, що включає понад 100 карт у масштабах 1:3000000, 1:4500000, 1:8000000, 1:12000000, об'єднаних у 19 розділах: загальна частина, геологічна будова, підземні води, рельєф, клімат, поверхневі води, ґрунти, рослин-ність, тваринний світ, ландшафти та фізико-географічне району-вання, охорона природи, Чорне й Азовське моря, населення, со-ціальна сфера, природно-ресурсний потенціал, промисловість, сільське господарство, шляхи сполучення, зовнішні економічні зв'язки.

ВИСНОВКИ

Шкільна географія — і в цьому немає ніяких сумнівів — не може розвиватися у відриві від географічної науки. Що ж стосується тези про те, що вона повинна розглядатися як проекція науки на школу чи являти собою зменшену копію науки, то в такому контексті це положення помилкове.

Питання про добір і генералізацію навчального матеріалу для школи також цілком розроблений у загальпедагогічній літературі. Досить згадати пліднуідею А.І. Маркушевича, яка залишається сверхактуальною і в наші дні, про так званих «ядро» і «оболонку» кожного шкільного курсу. Під «ядром» він мав на увазі основні знання і навички, що відрізняються достатньою стабільністю, а під «оболонкою» — більш мобільну, кон'юнктурну їхню частину. Також важливе зауваження тодішнього президента АПН В.Н. Столетова про те, що «по ряду розділів науки навіть її основи часто бувають такі великі, що вмістити їх у шкільну освіту неможливо. Тому потрібно вести мову про добір тієї частини основ, знання яких першорядно й обов'язково». СтолетовУ.Н. Про наукові основи добору змісту утворення для підручників // Проблеми шкільного підручника. - Вып. 8. — М.: Освіта, 1980. - С. 6 – 7.

В принциповій постановці питання про співвідношення понять «наука» і «навчальний предмет» існує достатня єдність поглядів. Але коли справа доходила до конкретного здійснення добору і генералізації, результат найчастіше виявлявся зовсім іншим. Причина у тім, що протягом декількох десятиліть, починаючи з 1934 р., вищі партійні і державні органи СРСР висували перед школою одну головну задачу — привнесення в утворення основ науки. І викладачі програм і підручників, сумлінно намагалися її виконати.

Спочатку для шкільної географії такий шлях був дуже корисний з тієї причини, що вона сильно відставала від деяких інших предметів у відношенні теорії і методології. У курсі фізики учні знайомилися з важливими законами науки: Бойля—Маріотта, Гей-Люссака, Авогадро, Шарля, Кулона, Ома, Фарадея, Ампера, тобто з дійсно основними знаннями. А шкільна географія була орієнтована в основному на вивчення фактів з наступними невеликими теоретичними екскурсами, та й то далеко не завжди. У результаті вона перетворилася в досить сухий зубрежний предмет, свого роду географо-номенклатурний прейскурант. У ній явно переважали фактологічні й описові елементи, що свідчать про те, що, на жаль, був забутий один з головних завітів Н.Н. Баранського — про необхідність зв'язку явищ у географії. Адже без цього, по його ж твердженню, географія перетворюється в збори довідок.

Начебто мало що змінилося з тієї далекої пори, коли в 1857 р. Н.А. Добролюбов писав: «При існуючих же прийомах викладання географія складає, здебільшого, справу однієї тільки пам'яті, і тому анітрошки не дивно, якщо учень у короткий час забуває про те, що було пройдено». ДобролюбовН.А. Обрані педагогічні добутки. — М., 1952. - С. 163.

В 1984—1986 рр. методологи самі перед собою поставили задачу трохи розвантажити шкільну географію, постаратися чіткіше визначити саме основне поняття про географічну культуру, що дозволяє визначити ту грань, що відокремлює загальнеобхідні і загальнодоступні географічні основи, потрібні всім учням, незалежно від їхньої майбутньої професії, від більш спеціальних географічних знань. «Іншими словами, мова йшла про краще виділення головних, фундаментальних знань, що