Кольорове оформлення карт, позначення кордонів. Уже в атласі для початкової школи червоний колір території Радянсь-кого Союзу та рельєфна лінія кордону, що відокремлює її від цілого світу, мали оправити сильне враження на свідомість та підсвідомість учнів. На історичних картах кордони подані ви-бірково.

Таким чином, усі перераховані засоби загалом сприяли ста-новленню у дітей деформованих понять щодо рідного краю, Ра-дянського Союзу і світу взагалі. По-перше, створювалося уявлен-ня про свою країну (республіку, націю) як природну складову частину великої Батьківщини — Росії, СРСР. По-друге, повністю сприймалася шовіністична політика Росії та її союзників. По-тре-тє, складалося поняття про сусідні країни та цілий світ як воро-гів, що прагнуть нових загарбань.

Як відомо, наочна та виразна картографічна інформація фік-сується глибше і пам'ятається довше, ніж текст підручника. Са-ме тому викладене дає підстави стверджувати, що основним принципом при створенні шкільних картографічних посібників повинна бути наукова об'єктивність, що гарантує неможливість тенденційності та політизації викладання географічного та істо-ричного матеріалів. Сучасний стан та перспективи вивчення географії рідного краю в школах. – Х., 1997. – С. 80- 81.

3. ЗМІНИ В МЕТОДОЛОГІЇ ВИКЛАДАННЯ ЗА ПЕРІОД 40-80-х РОКІВ

Після Другої світової війни відбувся перехід до обов'язкової середньої освіти. Починаючи з 50-х років значна увага приділяється зміцненню звязків школи з життям, починається активне впровадження у навчальний процес практичних робіт. Значну роль у справі подальшого розвитку методики викладання географії відіграли методичні збірники "Географія в школі" та "Краєзнавство в школі", які почали виходити з Ініціативи НДІ педагогіки УРСР з 1948р. З 1967 р. почав виходити збірник "Методики викладання географії".

Він був присвячений проблемам не лише методики викладання географії у вузах.

Значну увагу збірник приділяв висвітленню передового досвіду роботи вчителів.

У 60-80-х рока усі підручники з географії, крім географії Української РСР, видавалися в Москві. В Україні власних підручників не було, їх перекладали з російських видань.

Українські автори в той час обмежувалися лише написанням методичних рекомендацій з викладання окремих курсів. Найбільший внесок у цю справу зробили В. Д. Поданчук, М О. Откаленко, Л. М. Картель, А. С. Волкова, Г. П. Скарлато, Є. И. Шипович.

Посібники для вчителів географії тоді видали О. М. Маринич, М. І. Щербань, М.М. Пала-марчук, О. Т. Діброва, В. М. Юрківський та ін. О. Діброва випустив шкільний підручник з географії Української РСР. Він витримав дванадцять видань. Пізшше йому на зм.ну прийшов підручник М. Паламарчука.

Досі не втратили свого значення дуже змістовні, спрямовані на розкриття певних закономірностей методики викладання географії посібники вчителів-практиків М.Т. Янка і В. П. Замкового. Особливо цінними є роботи В. П. Замкового "Поради вчителю географії" та "Майстерність учителя географії".

Декілька видань витримали щоденники спостережень за погодою (3-7 класи) та зошити для самостійних робіт з різних курсів географії, їх авторами були М. П. Откаленко, М. Токарський, О. Т. Діброва, М. Лапко, І. Г. Процик.

Вийшли друком праці, присвячені методиці виготовлення саморобних навчальних наочних посібників, роботі з підручниками і додатковою літературою, обладнанням, роботі на географічному майданчику, методиці позакласної роботи. На початку 70-х років XX ст. у всіх школах України вводиться кабінетна форма навчання. В цей період видано цілий ряд посібників, присвячених методиці обладнання і оформлення кабінетів, технічним засобам навчання тощо. Методика викладання географії в школі. – К.: “Стафед”, 2000. – С. 12-13.

В цей період особлива увага починає приділятися застосуванню при викладанні географії підручним матеріалам. Одним з найважливіших питань методики, і зокрема методики географії, є питання про добір навчального матеріалу і про послідовність його викладу.

3.1. Значення карти у викладанні географії

При гарному знанні карти шкільний запас географічних знань буде увесь час збільшуватися, нарощуватись на відбиту у свідомості топографічну основу.

Додатковим і в той же час винятково важливим розумінням по питанню про значення карти для географії як предмета викладання є розуміння наочності. Те з курсу географії, що покладено на карту, запам'ятовується й засвоюється в багато разів швидше й кріпше.

Одним словом, як знаряддя викладання географії карта не менш необхідна, чим як знаряддя географічного дослідження.

Думка професора А. А. Борзова, який викладав географію ще в дореволюційний період про значення карти у викладанні географії: «Основою географічного вивчення повинна бути сама природа і карта, по якій учні повинні навчитися знаходити усе, що вони бачать, а при подальшій вправі і самі повинні схематично позначати на карті ці явища. З перших кроків карта повинна супроводжувати вивченню географії, до карти повинні бути прив'язані всі зведення, що повідомляються, на карті з'ясовуються всі доступні розумінню даного віку залежності і законності, карта ж повинна, у своєму закінченому виді, з'явитися для учня схематичним підведенням підсумків усіх придбаних знань про земну поверхню. Тому однієї з основних цілей вивчення географії варто вважати уміння читати карту і при її допомозі і на ній знаходити потрібні відповіді». Географія в навчальній школі // Практична шкільна енцикллопедія. – М., 1912. – С. 38.

При всій значимості цих розумінь на початку 20-го століття їх було ще недостатньо для повного розуміння усієї важливості упора на карту.

М.М. Баранський врахував особливе значення географічної карти саме для СРСР: “Знання карти широкими масами населення має для нас у сучасних умовах винятково велике політичне значення. Наша партія веде величезну роз'яснювальну роботу і