5. Учитель своїм поводженням нервує що відповідає, закидає питаннями, не дає зібратися з думками, відповідає сам замість учня; пропускає помилки учнів і цим утрачає свій авторитет. Задовольняється неповними, неточними відповідями, не вміє на ходу поглибити і направити опитування і домогтися вичерпного відповіді, не виправляє мова учнів.

6. Учитель неправильно виставляє оцінки. Занижена оцінка породжує в учня почуття несправедливості, завищена роняє авторитет учителя. Географія в школі.—Х., 1949.— № 2. – С. 5-6.

Оцінка знань і норми оцінок

Оцінка знань — справа дуже складна і тонка. Все більше уваги починають приділяти справедливій і доцільній оцінці знань.

Починають враховувати просторість, складність і різнобічність самих знань, необхідних по програмі. Починають враховувати і надзвичайну розмаїтість у ступені засвоєння цих знань і в самому характері цього засвоєння в залежності від індивідуальних інтересів і здібностей кожного учня. В одного можуть бути одні фактичні знання без скільки-небудь достатнього їхнього розуміння, в іншого, навпаки, гарна кмітливість, але без достатніх фактичних знань. Та й у тім, що стосується самих фактичних знань, теж може бути значна розмаїтість. Одні учні з усіх фактичних знань по географії добре засвоюють головним чином карту, інших, навпаки, карта більше всього струднює. Визначення «середнього шляху», пройденого кожним даним учнем по всьому курсу у цілому, ускладнюється не тільки різноманітістю цих знань, але і ще більш їхньою різноякісністю. Не можна ж, наприклад, не віддавати переваги кмітливості і розумінню перед голою пам'яттю.

У матеріальному виробництві — при кондиційному стані сировини й устаткування — результат цілком залежить від працівників, у навчальному процесі успіх його завжди є сумою принаймні двох доданків — зусиль вчителя і самого учня. До того ж учні відрізняються від виробів тим, що вони живі люди, що реагують на оцінку. Так крім того, різниця й у тім, що в матеріальному виробництві функція бракеражу виділяється особливо, а в навчальному процесі «контролером» у виді загального правила є той же вчитель, що, таким чином, оцінюючи учнів, побічно оцінює і самого себе. При наявності всіх цих дуже істотних розходжень навряд чи приходиться дивуватися тому, що всі спроби ігнорувати ці розходження («по неведенню» чи свідомо) і механічно переносити досвід матеріального виробництва на навчальний процес кінчалися у виді загального правила невдачею. Надзвичайна суб'єктивність оцінок — факт безперечний і дуже неприємний. Завучам українських шкіл прекрасно відомі, з одного боку, школи такі, у яких оцінки «4» і навіть «3» дорівнюють оцінці «5» більшості інших шкіл, а з іншого боку, і такі, у яких «5» ще рівно нічого не говорить.

Це приводить до маси незручностей і ставить проблему вироблення «норми оцінок» — проблему, треба сказати, не легку. Справа в тім, що «алгебра» тут нікому не потрібна, а «арифметика» дуже складна і громіздка для застосування на практиці. Баранський М.М. Методологія викладання економічної географії. – М.: “Просвітництво”, 1990. – С. 278-279.

4. ВИВЧЕННЯ ГЕОГРАФІЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ЇЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

В умовах незалежності України величезні зміни відбуваються в усіх сферах суспільства. Зокрема, активно проходить процес національного відродження: створюються сприятливі умо-ви для розвитку особи, піднесення національної культури, усу-нення деформацій у духовному процесі. Національне відроджен-ня — частина суспільного життя — визначає характер політич-ного і соціально-економічного стану України. Провідна роль у реалізації цих надзвичайно важливих завдань належить україн-ській національній школі. Цим питанням приділено велику увагу у нещодавно прийнятих національних програмах «Освіта» та «Діти України».

На початку 90-х років, коли Україна стала незалежною державою, почалася напружена робота з якнайшвидшого забезпечення шкіл українськими підручниками. З'явилися альтернативні, пробні та інші підручники і навчальні посібники. Одним з перших був підручник П. Г. Шищенка і П. О. Масляка "Географія України" (1992 р.). Пізніше вийшов у світ підручник для 9 класу середньої школи "Географія України" А. Й. Сиротенка, Б. О. Чернова і В. Я. Плахути.

Авторами підручника із загальної географії для 6 класу стали О. Я. Скуратович, Р. Р. Коваленко та Л. І. Круглик. Для 7 і 8 класів В. Ю. Пестушко, В. О. Сасихов і Г. Є. Уварова видали два підручники з географії світу. В 1997 р. за редакцією Б. П. Яценка вийшов підручник з економічної і соціальної географії світу для 10 класу. Починаючи з 1996 р. друкується пробний підручник з географії України П. О. Масляка та П. Г. Шищенка. Для поглибленого вивчення географії України учнями профільних і спеціалізованих класів загальноосвітньої школи, коледжів та гімназій призначені посібники львівських авторів Ф. Д. Заставного та О. І. Шаблія.

Протягом 90-х років усі курси географії були забезпечені не лише підручниками, а й робочими зошитами, атласами, контурними картами; видані хрестоматія з географії України (П. О. Масляк і П. Г. Шищенко), посібники для контролю за рівнем засвоєння знань учнями. Почали регулярно виходити журнал "Географія та основи економіки в школі", газета "Географія. Краєзнавство. Туризм". Методика викладання географії в школі. – К.: “Стафед”, 2000. – С. 13.

Сьогодні значне поширення в середній школі отримали різно-манітні форми організації діяльності учнів. Явно пріоритет ним стає екологічний напрям, що вдало поєднується з краєзнавством і туризмом.

Характерним у суспільстві сьогодні є поворот до пріоритету загальнолюдських цінностей, прагнення знати і розуміти історію своєї країни, специфіку її природи, нашу зростаючу національну самосвідомість.

Серед шкільних предметів, яким належить важлива роль у національному відродженні, є географія. Створюється концепція шкільної географічної