Розкладання феодально-кріпосницьких відносин у другій половині XVII століття, розвиток ідей французьких просвітителів, відкриття в області природничих наук уплинули на освітній процес в університеті: була відкрита кафедра математики, створений фізико-математичний кабінет, астрономічна обсерваторія, уводилося вивчення польської, французької і німецької мов, географії й історії як окремих предметів.

Ці нововведення вплинули на зміст і якість підготовки студентів. Багато хто з них потім продовжили навчання в Києво-Могилянській академії і згодом стали викладачами Московської академії і Петербурзької семінарії.

У друкарні університету видавалися праці вчених Києво-Могилянської академії, здійснювався обмін навчальною літературою. У рукописному фонді Центральної наукової бібліотеки АН України зберігаються тексти лекцій по філософії, що читалися у Львівському університеті, записи диспутів, що проводилися там у XVII-XVIII ст. Ганелін Ш.І., Голант Є.Я. Історія педагогіки. – М., 1940. – С.: 98-100.

Період Австрійської окупації

На захоплених територіях австрійська влада продовжувала ту ж політику, що і магнатська Польща, тільки в «освіченій» формі. У планах централізації і германізації численних полонених австрійською монархією народів уряд призначав значну роль організації освіти, у тому числі і вищому закладі. Передбачалася реформа трьох австрійських університетів – Віденського, Празького і Львівського. Перед ними ставилася задача на перший план поставити не виховання вчених, а підготовку професійних кадрів – учителів, суддів і священиків.

У жовтні 1784 року імператор Йосип II підписав диплом про відновлення університету. Крім факультетів філософського, юридичного, медичного і теологічного до складу університету входила і гімназія. Вона була базою для комплектування контингенту учнів, а також «площадкою» для педагогічної підготовки студентів.

Прогресивний характер мало те, що по змісту програм більшість факультетів мали світський характер. Незважаючи на те, що навчання велося латинською мовою, окремі предмети викладалися і на польській. Усі студенти перші три роки навчалися по програмі філософського факультету, що по суті залишався загальноосвітнім, підготовчим. Студенти, що одержали філософську освіту, переходили на один зі спеціальних факультетів, де продовжували освіту по відповідній програмі.

Особливе значення мало відкриття в 1787 році при університеті українського інституту, покликаного готувати, у першу чергу, учителів для реальних і класичних гімназій, де навчалися українські діти. Незважаючи на те, що програма інституту була обмежена, прогресивне значення мало викладання українською мовою. Український інститут у короткий період свого існування (до 1808 року) був провідником гуманітарного педагогічного закладу.

Під впливом революційних подій 1848 року австрійський уряд почав проводити політику національного лавірування. Він зробив ряд «поступок» українському національному руху. Так, у 1849 році в університеті була заснована кафедра української мови і літератури.

У 1809 р. була заснована Київська гімназія, що згодом (у 1811 р.) була віднесена до вищих навчальних закладів. У 1805 р. відкритий Харківський університет. У першій чверті XIX в. виникли привілейовані навчальні заклади, що сполучили курс середніх і вищих шкіл: Кременецький ліцей (1803), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817), Гімназія вищих наук князя И.А. Безбородько в Ніжині (заснований у 1820 р.).

Набагато гірше справа обстояла на Буковині. Тут не було ні одного вищого навчального закладу аж до кінця третьої чверті XIX в. Тільки 16 листопада 1874 року рада міністрів Австрії, розглядаючи питання про підставу нового університету, зупинив свій вибір на Чернівцях. У 1870 році в Чернівцях була відкрита вчительська чоловіча гімназія, а 7 грудня 1874 року прийшов дозвіл на створення Чернівецького університету.

Засновники Чернівецького університету мали на меті переробити його в знаряддя національного покріпачення місцевого населення. Мовою викладання в університеті офіційно була проголошена німецька. Таким чином, інтереси корінного населення, і, насамперед, його найбільшої етнічної групи – українців – ігнорувалися.

У Східній Галичині, на Буковині, у Закарпатській Україні на початку XIX в. не було ні одного вищого навчального закладу з українською мовою викладання. В Львівському університеті викладання велося польською, у Чернівецькому університеті – німецькою, з 1920 – румунською мовою.

Серед прогресивних педагогів України, які внесли у другій половині XIX – початку XX ст. вагомий внесок у розвиток освіти і педагогічної думки, - А.В. Духнович, Н.Ф. Левицький, Т.Г. Лубенець, Б.Д. Грінченко, Х.Д. Алчевська, С.М. Ковалив і ін.

Розвиток капіталізму, боротьба прогресивної громадськості обумовили подальший ріст вищої школи. В Україні центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів для середніх шкіл, лікарів, юристів і ін. фахівців були Харківський, Київський і Новоросійський (в Одесі) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут (1875), на західноукраїнських землях – Львівський і Чернівецький університети. Фахівців для промисловості і сільського господарства готували Харківський ветеринарний інститут (1851), Харківський технологічний інститут (1885), Київський політехнічний інститут (1898), Катеринославське вище гірське училище (1899), Львівський політехнічний інститут (1844), Академія ветеринарної медицини у Львові (1897) і ін. Функціонували вищі жіночі курси в Києві (з 1878 р.), Одесі (з 1906 р.), Харкові (c 1913 р.), жіночий медичний інститут у Києві (з 1907 р.).

Варто підкреслити, що з початку XIX в. у вітчизняній університетській освіті починає набирати силу освітня тенденція. У першу чергу це зв'язано з формуванням в 1-й половині XIX ст. концепції державної освітньої політики, що як головну задачу вітчизняної вищої школи визначила підготовку висококваліфікованих кадрів для обслуговування державного апарата.

Університети як центри навчальних округів сприяють швидкому розширенню мережі гімназій, ліцеїв, повітових і комерційних училищ, шкіл. Створені при університетах педагогічні інститути вперше в історії університетського педагогічного навчання порушили питання про спеціальну підготовку вчителів як в