Післявоєнний період

В другій половині 50-х років починається перебудова університетського педагогічного навчання. Були переглянуті навчальні плани і програми для студентів педагогічних спеціальностей університетів убік збільшення кількості годин на викладання педагогічних, психологічних і методологічних дисциплін. Відновлення університетської педагогічної освіти у великому ступені торкнулося практичної підготовки студентів до роботи в середній школі. За часом педагогічна практика збільшилася більш, ніж у три рази. Чітко визначилися три види педпрактики: один раз у тиждень здійснювалася практика без відриву від навчальних занять у школі і позашкільних установах по виховній роботі з дітьми, що закінчуються місячною практикою в літніх піонерських таборах, практика з відривом від занять, що проходить переважно в міських школах і стажерна практика протягом місяця, головним чином, у сільських школах республіки.

У 1974-1975 р. на основі діючих навчальних планів вузів були створені робочі навчальні плани, у яких визначалася кількість годин, затрачуваних студентами на самостійну роботу з кожної дисципліни. При цьому увага зверталася на складність навчального курсу, його трудомісткість і значимість для фахівців даного профілю.

З метою професійної адаптації випускників з 1972 р. було введене річне стажування молодих фахівців на підприємствах народного господарства. Цей етап розвитку вищої школи характеризується не тільки збільшенням обсягу і розширенням тематики науково-дослідної роботи, але і зростанням ролі наукової діяльності вищої школи в загальнодержавному масштабі.

Разом з позитивними змінами необхідно відзначити і негативні, що мали місце в історії вищої освіти 60-70-х років. Науково-технічний прогрес вимагав мобільної системи підготовки фахівців, а вузівські програми практично не мінялися. Вузи були в залежності від інструкцій і розпоряджень, вони не мали права змінювати програми навчання.

Навчальний процес у цілому здійснювався екстенсивними методами. Кількість інформації, який необхідно було засвоїти за весь період навчання, постійно зростало. Збільшувалося число аудиторних занять. Організація самостійної діяльності студентів проходила формально, перебільшувалася роль адміністративних методів керування. У студентів формувалася інертність мислення і діяльності.

У середині 80-х рр. проводилася реформа загальноосвітньої і професійної школи. Вищі навчальні заклади України вносили значний вклад у її реалізацію. Основні заходи, спрямовані на рішення питань Реформи, дали деякі позитивні результати. Помітно покращилася якість навчання у вузах, як у плані наукової підготовки студентів, так і у відношенні їхньої психолого-педагогічної готовності до роботи в школі. На основі спільної діяльності поступово початку складатися система довузівської підготовки і добору абітурієнтів. В університетах функціонували юнацькі предметні школи, Малі академії наук, факультети довузівської підготовки, проводилися олімпіади по суспільних, гуманітарних і природничих науках.

2. Система просвітництва в період Незалежності

Радянська спадщина сучасної педагогічної культури України.

У 90-і роки спостерігатися тенденція реорганізації великих педагогічних інститутів країни в університети.

Довгі роки відсутня традиція підготовки фахівців у формі екстернату була відроджена в 1995 р.

Якщо на початку ХХ століття Україна лідирувала за рівнем розвитку педагогічної і психологічної культури, то до кінця століття вона не тільки не просунулися вперед, але і втратила колишні досягнення. Орієнтовані на всебічний розвиток особистості, що організують співробітництво дитини і педагога у формі культурного діалогу, гуманістичні традиції вітчизняної педагогічної культури загрожували радянській системі державної пропаганди, що замінила дореволюційну систему освіти. Різноманітно інформовані, вільно мислячі молоді люди, що мають власну думку, вольові, з розвитим почуттям власного достоїнства радянській культурі були смертельно небезпечні. Правлячій бюрократії були потрібні фанатичні, довірливі, безвладні, напівписьменні раби, готові в будь-який момент стати “гарматним м'ясом” чи дешевою і слухняною робочою силою.

У Радянському Союзі держава встановила монополію на педагогічну діяльність. Ніякі альтернативні джерела педагогічних послуг не допускалися. Чому і як учити вирішувала держава, виконуючи замовлення керівної їм комуністичної партії.

В галузі гуманітарних предметів (історія, суспільствознавство, література, мови) цілком панувала ретельно підібрана, спеціально відредагована інформація, що представляє комуністичну ідеологію абсолютним вінцем духовної творчості всього людства. Під час відсутності конкурентних точок зору й альтернативних джерел інформації, комуністична ідея насаджувалася і засвоювалася як догма. Найменші сумніви в її істинності строго каралися “педагогічними”, а якщо цього було мало, то й адміністративно-політичними засобами.

Предмети природознавчого і фізико-математичного циклів менше страждали від опромінення комуністичними ідеями. Хоча догматичний стиль навчання проникнув і сюди.

Радянські керівники панічно боялися найменшого інакомислення.

Вчителя, що учили мислити, були рідкістю. Маючи власні думки з приводу того, як потрібно учити і виховувати дітей, вони погано піддавалися впливу з боку шкільного начальства. Тому, як правило, від них прагнули позбутися. І в середніх, і у вищих навчальних закладах переважали педагоги, що насаджають зубріння і покору керівництву. Організована педагогами нудьга штовхала молодь на хуліганство. Порушення дисципліни викликали адміністративну кару. Покарання вимагали помсти. У єдиноборстві педагогів і дітей, що триває донині, безнадійно гине культурний зміст педагогічного процесу. Василюк А. Реформування професійної освіти в Польщі та Україні // Освіта і управління. – К., 1999. - С. 13-18.

Незважаючи на оптимістичні рапорти, ні для кого в СРСР не було секретом, що державна система освіти працювала щорічно усе гірше і гірше. І кінцевою причиною було те, що педагогічні установи залишалися в руках нечистоплотних і неосвічених державних чиновників. Тому в 1988 році з ініціативи вищого керівництва країни, як складова частина Перебудови, почалася шкільна реформа, що заохочує педагогічне новаторство.

Перебудований клімат створив сприятливі умови для розвитку ініціативи творчих педагогів, стиснутої ідеологічними стандартами і бюрократичним регламентом. Оригінальна педагогічна творчість ввійшла в моду.