КУРСОВА РОБОТА

Виховання громадянської культури учнів

Зміст

Вступ.

1. Формування громадянської культури учнівської молоді.

Потреба становлення громадянського суспільства.

Складові елементи в структурі формування громадянської культури особи.

Загальна громадянська культура особи.

Участь громадьскості у виховній роботі.

Українські добровільні товариства

а) „Просвіта”;

б) „Пласт”;

в) „Сокіл”;

г) „Січ” і „Луг”.

1.6. Основні умови ефективного забезпечення процесу формування громадянської культури учнів.

2. Виховання культурних навичок.

2.1. Роль батьків у вихованні культурних навичок дітей.

2.2. Роль священослужителів у формуванні культурних та морально-патріотичних цінностей.

2.3. Казка, газета, книга, кіно, театр, музеї і виставки, їх роль у вихованні культурних навичок.

2.4. Заохочення і покарання як допоміжні методи виховання.

3. Трудове виховання учнів. Їхня майбутня роль в житті суспільства.

3.1. Виховання дисциплінованості й відповідальності.

3.2. Впровадження діяльності школярів, що побудована на давніх традиціях нашого народу.

3.3. Робота вчителів з батьками учнів.

Висновки.

Література.

Додатки.

Вступ

„Життя не жде: воно кличе нас до роботи. І доля, щастя нашого народу залежить від того, як ми переведемо в життя дороге, велике гасло: вільна національна школа для виховання вільної, свідомої, дужої нації.”

Софія Русова

Вихованя і навчання, навчання й виховання – вічна, як світ, проблема. Відколи існує людство на світі, відтоді і змушене воно невпинно дбати про вирощення потомства й продовження свого роду. В народі кажуть: „Якщо твої наміри розраховані на рік – сій жито, на десятиліття – саджай дерево, на віки – виховуй дітей.

Передачею генетичного коду, знань, виховного, виробничого, навчального, родинно-побутового, громадського й державотворчого досвіду, правової і духовно-моральної культури від батьків дітям забезпечується прогрес суспільства, єдність, наступність і спадкоїмність поколінь минулих, сучасних і майбутніх, зумовлюється життєвий шлях кожної людини, доля України.

Діти – найкращий цвіт і надія нації. Правильне їх виховання – духовна окраса народу, наше майбутнє, гарант української державності, що натхненно виражено в словах І.Я. Франка:

Ти мій рід, ти дитино моя,

Ти вся честь моя і слава,

В тобі дух мій, будуще

Моє, і краса, і держава.

І роль учителя в його забезпеченні величезна. „Шануй учителя, як родителя!” – закликає народна мудрість. „Учителем школа стоїть”, - відзначав Іван Франко. „Вчителько моя, зоре світова!” – пісенно-поетично виразив задушевне ставлення до вчителя А.Малишко.

Коли батько чи мати, дідусь чи бабуся, а то й всі разом, ведуть синочка чи донечку, внука чи внучку з букетами квітів у руках Першого вересня перший раз у перший клас й в урочистій обстановці передають у руки вчителя, то щиро вірять, що рідна школа навчить їхніх дітей не тільки читати, писати і рахувати, але й формуватиме з них здорових, розумних, добрих, чесних, порядних людей, палких патріотів України. І треба ці благі надії оправдати. А це здатний зробити лише той учитель, який щиро любить дітей і готвий їм відати своє серце, має грунтовну підготовку, вірно служить українському народові, працює ретельно, творчо, самовіддано.

Треба вміти підняти навчально-виховний процес до такого рівня, аби наші учні в своєму майбутньому життєвому злеті переросли нас, своїх учителів. Тільки при такій умові вчителі можуть пишатися своїми учнями, а учні вчителями. Виховувати і навчати дітей має право той педагог, який сам добре вихований і належно навчений, тобто мудра, порядна, доброзичлива, професійно підготовлена до роботи в школі людина.

Невіглас і нероба вміють тільки споживати, а не заробляти й щось корисне вирощувати чи виробляти. Коли дам своєму синові хлібину, то він буде ситий один день, дві – два. А коли навчиш його вирощувати хліб, працюючи в полі, то він буде ситий все своє життя. Така закономірність людського буття.

Мета виховання – це заздалегідь визначені результати в підготовці підростаючих поколінь до життя, в їх особистісному розвитку й формуванні, яких прагне досягти вихователь в процесі роботи.

Актуальність дослідження полягає в тому, що громадянська культура учнів українських шкіл і донині залишається однією з найважливіших проблем педагогічної практики.

Об’єктом дослідження виступає процес виховання учнів.

Предмет дослідження – потреба у виховання, яке формується і впроцесі навчання.

При педагогічному дослідженні розв’язувались такі завдання:

аналіз педагогічної літератури, зокрема сучасних журнальних статей з даної проблеми;

вивчення досвіду роботи вчителів по проведенню з учнями бесід на різні теми виховного характеру;

розкриття типових труднощів в діяльності вчителів та учнів під час обговорення проблем виховання культури учнів;

вивчення типових рис педагогічного досвіду розв’язання цієї проблеми;

підбір, усвідомлення, систематизація матеріалу краєзнавчого характеру.

Теоретичною базою дослідження є книжковий фонд бібліотеки Прикарпатського університету ім. В.Стефаника, особливо зібраний практичний матеріал, плани шкіл і програми.

І. Формування громадянської культури учнівської молоді.

§1. Потреба становлення громадянського суспільства.

В умовах творення Української держави кожний її громадянин відчуває нагальну потребу становлення громадянського суспільства. Це передбачає істотну трансформацію світоглядних орієнтацій, самосвідомості особистості, актуалізує процес формування громадянської культури молодого покоління.

Ця проблема особливо яскраво проявляється в перехідному суспільстві, в якому закладаютья основи демократичної ментальності, трансформуються поняття й цінності громадян про права й обов’язки людини, виховується здатність до критичного мислення, вміння відстоювати свої, інтереси переконання, виявляти толерантність до поглядів і думок інших людей, керуватись демократичними принципами.

Сьогодні виникає гостра проблема у визначенні основних засад, цілей, напряму, змісту, форм і методів громадянського виховання, що цілеспрямовано й ефективно забезпечували б процес розвитку й формування особистості, в якій поєднуються високі моральні чесноти, громадянська зрілість, патріотизм, професійна компетентність, самоактивність, творчі начала, почуття обов’язку і відповідальності перед суспільством. [8;38]

Опитування вчителів-предметників, класних керівників, вихователів, психологів, батьків показало, що вони різнобічно й непрофесійно оцінюють структурні компоненти, динаміку й результативність процесу формування громадянської культури учнів, слабо усвідомлюють