Багаторічними зусиллями в часи поневолення українського народу духовенство ростило національно-творчий потенціал, плекало власну інтелігенцію, підводило економічну базу під національний рух, несло просвіту і культуру в широкі маси, виводило національні змагання далеко за рамки церконого життя.

Усвідлмлюючи народотворчу роль священослужителів української християнської церкви, Іван Франко в „Святовечірній казці” духовенству адресує такі слова Русі-України:

„Ходім до пастирів народа!” – знов сказала,

В віконця ясні попівські заглядала.

І наче той дзвінок вечірньою порою

Той клич її лунав, мов поклик той до бою:

„Ставайте дружньо всі і згідно всі і сміло, -

Бо ваших рук важке, святе чекає діло!

Ви сіль сеї землі! Як звітріє вона, -

То чим посолять хліб із нового зерна?” [21;5]

Наприкінці ХІХ ст. українська церква була в глибокій кризі. Здолати цю кризу і вивести церкву на рівень національного відродження та національного державотворення судилося митрополитові Андрею Шептицькому, - діячеві, гідному для наслідування всім, тим більше педагогу національної школи. Постать Андрея Шептицького в історії українського народу і його культури має неоціниме значення. Він проявив себе мудрим тактиком і далекошлядним релігійним та політичним діячем, меценатом української культури і високоморальною людиною, яка заслуговує на пошану й святість. Особливу увагу А.Шептицький приділяв вихованню молоді в дусі християнської моралі, національного патріотизму, загальнолюдського гуманізму. Митрополит аиступив проти терору, протестував проти руйнування православних церков на Холмщині, Поліссі, Волині. Він засудив штучний голод у Східній Україні, організував збір коштів для голодуючих, виявив протест щодо тоталітарного поділу Європи між Гітлером і Сталіним, відкрито виступив проти фашизму. [4;194]

Враховуючи те, що молодіжну політику в регіоні нтеба формувати з урахуванням історії краю і традицій народу, можна порадити педагогам виховувати молоде покаління на прикладах життя і діяльності геніїв нації. Образ державного діяча УНР, вченого і політика Івана Огієнка й водночас митрополита Іларіона є прекрасним зразком для наслідування. Його життєвий і творчий шлях – це шлях служіння українського народу. І.Огієнко проповідує моральні принципи, разом з любов’ю до краю і землі, яка виношує і виколисує. Ця історична постать увійшла в історію як професор Київського та Кам’янець-Подільського університетів, і як міністр Директорії, і як автор граматики „Українське писання”, посібників для студентів „Українська культура” та інших праць.

Митрополит української православної церкви боровся за єдність України. Підтвердженням цього є, зокрема, єдиний для всіх українців правопис, який він опікував, очоливши Правописну комісію в період Української Народної Республіки.

Педагоги повиння роз’яснювати учням, що всі українці є християнами і їх єднають сім християнських таїнств: хрещення, сповідь, причастя, священство, шлюб, миропомазання, оливопомазання.

Практика роботи дозволяє нам стверджувати, що місіонерська діяльність священослужителів, їхнє духовне наставництво сприяють вихованню громадян України відповідно до потреб правової і демократичної держави. [4;197]

§3. Казка, газета, книга, кіно, театр, музеї і виставки. Їх роль

у вихованні культурних навичок.

а) Добре розказана казка – це вже початок культурного виховання. Для розповідання малим дітям багато казок треба скорочувати, змінювати мову, доводити казку до повної зрозумілості. Можливо, і батьки знають казки, які вони чули ще змалку. Вибір казки має велике значення. Треба відкинути ті казки, в яких є страшні персонажі. Це казки для дітей старшого віку, коли вони вже добре озброєні проти стародавніх вигадок (чорт, баба-яга, лісовик...). В молодшому віці діти все сприймають буквально і не знають прихованого змісту. Дуже важливим є розгляд ілюстрацій. Особливо для розвитку дитячої уяви про життя. Для цього не обов’язково брати дитячі журнали, можна скористатись фотографією, малюнком, гравюрою, якщо вони підходять. Розглядаючи картинки, діти багато питають, цікавляться тим, що бачать. На їхні питання слід відповідати зрозумілою для дитини мовою, показувати на конкретних прикладах. [7;313]

б) Газета. Сім’я повинна передплачувати якусь газету. Читати газету не слід далеко від дитини, батьки не повинні переглядати газету лише для себе. У кожній газеті знайдеться матеріал, який можна почитати вголос і обговорити його, якщо не спеціально для дитини, то обов’язково при ній. Навіть краще, якщо з приводу прочитаного говорити з таким виглядом, наче це й не про дитину.

Далі, з розвитком дитиниі особливо з того часу, як вона вже й сама навчилася читати, газета повинна набувати чимраз більшого значення. Дуже добре, коли можна передплатити для дитини спеціальну газету. Треба при цьому дбати, що дитина й сама читала газету, щоб газета стала необхідним елементом її побуту. Але обов’язкове й сімейне обговорення прочитаного або хоч розмова з цього приводу. Обговорення прочитаного повинно мати характер вільної бесіди. [6;269]

в) Книга. Знайомство з книгою також повинно починатись з читання вголос. І надалі, хоч як би добре була навчена дитинаграмотності, читання вголос має бути одним з найширших заходів у сім’ї. При цьому, якщо спочатку читцями виступають батьки, то надалі цю роботу слід передати дітям. Але як спочатку, так і потім дуже корисно, якщо таке читання відбувається не спеціально для слухача-дитини, а в оточенні сім’ї, з розрахунком на те, що воно викличе й колективний відгук, і обмін думками. Тільки з допомогою такого колективного читання можна спрямувати читацькі смаки дитини й виробити в неї звичку критично ставитись до прочитаного. Дуже потрібно привчати дитину до сидіння над книжкою. Самостійне читання дитини спрямовується переважно школою, особливо в старшому віці, але й батьки можуть дати багато користі, якщо не залишать цього без уваги. [6;270]

г) Кіно. В наші часи кіно є наймогутнішим фактором виховання не лише дітей,