твори брали за душу своєю правдивістю, неприкрашеною дійсністю. Шевченко бачив біду, неволю, наругу, яку терпів його народ і не хотів цього скривати. В одному з його найвідоміших творів “Мати-наймичка” автор показує на що мусить піти молода мати, не маючи чим погодувати своє дитя. Вона підкидає його, як камень, щоб хтось змилостився і забрав бідну дитину до себе. І це був не по одиночний випадок, так робили багато молодих матерів, без засобів для проживання і без хвилини вільного часу для своєї дитини.
5-та учениця.
Коли 1914 р. були столітні роковини з дня народження Т.Шевченка, царська адміністрація заборонила святкувати цей великий день, а на його могилі вартували жандарми.
Та це не могло погасити в серцях людей ту любов, пошану, повагу до великого поета України. Люди збирались на вулицях, покидали роботу, навчання і йшли до Батька Тараса, хоч поліція зі всією жорстокістю розганяла їх, щоб не допустити маніфестації.
Слово вчителя.
Легенди про живого Шевченка вже зникли з народних уст, але його ім’я, слова живуть і досі в серцях людей, його нащадків. Ми повинні гордитись, що нам випало щастя знати, вчити його твори, які знає весь світ.
Ми не мислимо собі нашої літератури, історії без Шевченка. Шевченко – це Україна, Україна – це Шевченко.