Кожна структура (або мовленнєвий зразок) складається з певного числа компонентів, розташованих у послідовності відповідно до норм даної мови. Учень, будуючи речення за аналогією, користується, як правило, не ізольованими словами, а словосполученнями, синтагмами, що входять до даної структури. Отже, щоб побудувати нове речення за аналогією до відомого мовленнєвого зразка, учень повинен заздалегідь знати всі слова в готовій формі, але він не обирає саму форму слів (відміняє іменники, дієслова і т. п.). Але важко передбачити, що учні знають форми всіх слів. Тому, починаючи із самостійного вибору словоформ, учень не може користуватися лише аналогією, йому необхідні правила, які вказують на межі можливого використання аналогії. Таким чином, правила й робота за аналогією не виключають, а розумно доповнюють одне одного. Роль правил та аналогії у навчанні та співвідношення між ними залежать від етапу навчання. На початковому етапі перевага віддається вправам, в основі яких лежать дії за аналогією; на більш продвинутих етапах, по мірі накопичення мовного матеріалу (лексики, граматики, структур), по мірі оволодіння навичками та вміннями, по мірі накопичення певних знань все більшу роль починають грати правила. Слід відмітити, що співвідношення правил та аналогії залежать від мови, що вивчається. Також не має сенсу звертатися до правил і тоді, коли структура, що вивчається, має аналогію в рідній мові учнів. Наприклад: Yo vivo en Kнev.

Торкнувшись правил, необхідно зупинитись на питанні про характер правил. Основним недоліком правил, що зустрічались раніше в підручниках, а іноді є й зараз, були, по-перше, їх громіздкість, повідомлення всілякого роду винятків, а, по-друге, відсутність вказівок на використання правил з метою оволодіння діями та граматичним матеріалом. Такі правила не є корисними, якщо метою навчання є практичне оволодіння іноземною мовою. Тому зараз усі методисти погоджуються, що правила, по-перше, повинні спонукати учнів до дій з граматичним матеріалом, а, відповідно, повинні мати характер інструкцій до виконання дій. По-друге, вони повинні використовуватися лише в тому випадку, коли охоплюють собою велику групу лексики. Поряд з правилами-інструкціями на більш продвинутих етапах навчання повинні використовуватися й правила-узагальнення. Правила-інструкції вказують учню, що та як він повинен робити, щоб утворити або впізнати ту чи іншу граматичну форму. Ці правила повинні бути прості, точні, стислі та чіткі, тому потрібно формулювати їх на рідній мові. Правила повинні займати мінімальну кількість часу, основний час повинен бути відведений на автоматизацію граматичних явищ, без чого практичне оволодіння мовою неможливе.

В навчанні граматиці тим, що викликає найбільше труднощів, є оволодіння способами зміни словоформ, словосполученнями в реченні у відповідності з нормами мови, що вивчається, тобто оволодіння операціями, діями й системою дій, а також вироблення певних автоматизмів. Для подолання цих труднощів необхідно знайти найбільш ефективні шляхи навчання учнів граматичним діям, що складають автоматизовані компоненти мовленнєвої діяльності. Однак граматичні дії складають компоненти різних видів мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, читання, письма), а кожний з них має свою специфіку. При мовленні задачею того, хто говорить, є підібрати необхідну мовленнєву форму, щоб адекватно передати свої думки, в іншому випадку комунікація може не відбутися. При сприйманні мовлення форма вже є даною, і по цій формі потрібно адекватно відтворити зміст.

Таким чином, операції та дії, які учні повинні виконувати в процесі породження й сприйняття мовлення, є прямо протилежними одне одному, а відповідно, методика навчання різного виду операціям та діям, що входять у склад того чи іншого виду мовленнєвої діяльності, буде різною.

Слід відразу зауважити, що одне й те ж граматичне явище може використовуватися як при породженні, так і при сприйнятті мовлення, тобто є і в продуктивній, і в рецептивній мовленнєвій діяльності; тому вправи для навчання операціям та діям з ними можуть мати і репродуктивний і рецептивний характер. (23, с.110 – 115)

В середніх навчальних закладах вивчаються не всі граматичні явища виучуваної іноземної мови, а спеціально відібраний граматичний мінімум, який складається з активного граматичного мінімуму та пасивного граматичного мінімуму. Для вираження власних думок іноземною мовою учень має оволодіти тими граматичними структурами, які входять до активного граматичного мінімуму. До пасивного граматичного мінімуму входять такі граматичні структури, якими учні можуть не користуватися для вираження своїх думок, але які потрібні для сприймання й розуміння мовлення. Щоб сприймати й розуміти думки інших людей, необхідно володіти як активним, так і пасивним граматичним мінімумом.

Мета навчання граматичного матеріалу іноземної мови, що вивчається, це оволодіння граматичними навичками мовлення: репродуктивними, тобто граматичними навичками говоріння й письма, та рецептивними, тобто граматичними навичками аудіювання і читання. (5, с.72-73)

II. Технологія навчання активного граматичного матеріалу

Формування мовленнєвих граматичних навичок слід проводити поетапно з урахуванням умов функціонування граматичних структур у мовленні. Виділяють три основні етапи формування граматичної навички в продуктивному мовленні: 1) ознайомлення й первинне закріплення; 2) тренування; 3) застосування.

II.1. Ознайомлення й первинне закріплення

граматичного матеріалу

Метою даного етапу є створення орієнтовної основи граматичної дії для наступного формування навички в різних ситуаціях спілкування. На цьому етапі необхідно розкрити значення, формоутворення та використання граматичної структури, забезпечити контроль її розуміння учнями та первинне закріплення.

Ознайомлення з новим граматичним матеріалом для продуктивного