ТЕМА: Максим Рильський. Збірки поезій

Мета:

(навчальна)_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

(виховна)_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Обладнання: портрет письменника, хронологічна таблиця, ілюстрації до творів, платівка з записами “Вальсу” Шопена

План:

Література:

Максим Рильський – один з найбільших поетів України ХХ ст. Його ім’я утвердилось у свідомості багатьох поколінь як ім’я поета-класика, тобто творця таких цінностей, які не втрачають свого значення з часом, зі зміною епох та ідеологій. Справді, все плинне, але вічним є правда, любов і краса, що стали духовною основою творчості Рильського.

Хтось заперечливо закине: а хто, як не Рильський написав цілий ряд віршів і навіть книжок на догоду комуністичному режиму і тиранові Сталіну. Було й таке: а хто, як не Рильський написав цілий ряд віршів і навіть книжок на догоду комуністичному режиму і тиранові Сталіну. Було й таке… Навіть пісню про Сталіна, яку пропагували для всенародного співу, написав Рильський. Але маємо зрозуміти, що епоха більшовицької диктатури була ворожа до митців України. І твори на партійну тематику часто захищали їх від репресій та уможливлювали істинну творчість. Не плакатні, обов’язкові вірші (їх називали “паровозами”) наших класиків цікаві нам, а ті, що навіки стали золотим надбанням української літератури.

Поет - інтелектуал, учений, перекладач, прекрасний знавець слов’янських літератур, Рильський був людиною чесного серця, чистих помислів і незвичайної доброти. Молодші літератори, яких поет охоче гуртував навколо себе, називали його Вчителем, Батьком.

Максим Тадейович ішов у житті та літературі своїми, надходженими шляхами. В одній з поезій він про це каже так: “На все дивлюся власними очима”. Його шляхи були позначені і квітами, і тернами.

Син дворянина, українського інтелігента, який втратив польські родові корені, неписьменної селянської талановитої і співучої дівчини з села Романівки, він увібрав у душу найкращі риси своїх батьків. Максим (названий своїм батьком на честь Максима Залізняка) виростає в оточенні Лисенків, Страрицьких, Косачів, Ревуцьких . Його дитинство минало серед книжок, музики, мистецтва, з одного боку і романівських краєвидів та сільського оточення – з другого. Змалку, відчуваючи тепло рідної землі і радість спілкування з видатними представниками київської інтелігенції, він ще дитиною почував у собі потяг до поетичного слова. У сім років Максимко написав свій перший вірш “Прошак”:

Ішов прошак обідраний,

Од всіх людей обижений,

Шкода мені прошака,

Що у нього гірка доля така.

Але я проти Бога не йду,

А за старця

Молюсь і ввечері і вранці.

Віршик простий, наївний, але з нього видно, яким зростав майбутній поет. Ці незграбні рядки сповнені співчутливості, доброти і людяності.

Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке культурне середовище, в якому з повагою ставились до всього українського, сприяло формуванню підлітка в національному дусі, виробленню в нього відповідних поглядів, запитів, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910р. виходить його дебютна збірка “На білих островах”.

З 1915р М.Рильський – студент Київського університету, медичного факультету, через два роки продовжить навчання на історико-філологічному, але революція, громадянська війна змусить його перервати освіту і переїхати на село, де він вчителюватиме у початковій школі; поет пробув в с. Вчорайшому , потім у рідній Романівці аж до осені 1923р Правда, і в Києві, вже набувши голосне літературне ім’я він ще років шість викладатиме мову й літературу в середній школі та на одному з робітфаків інституту освіти, читає курс теорії перекладу в інституті лінгвістичної освіти.

У літературних колах М.Рильський належав до групи “неокласиків” – художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу.

Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу “Книгар” (1918-1920), а пізніше – біля київського видавництва “Слово”. Сюди входили такі письменники, як М.Зеров, П.Филипович, М.Драй-Хмара, Освальд Бургард і, звичайно, М.Рильський, які прагнули підняти престиж художнього слова, з його допомогою вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми. Цією обставиною спричинено, що М.Рильського теж не обминули репресії: 1931р він півроку пробув “під слідством” в Лук’янівській в’язниці Києва, доки не був звільнений “за відсутністю достатніх даних для обвинувачення й суду”.

Напружена літературна праця М.Рильського тривала й в наступні роки, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й в багато чому деформував тематику та ідейний світ його поезії. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера плакатні вірші-заклики. Тоталітарній системі були потрібні тільки такі твори, де б вона “оспівувалася”, ”підносилася”, ”звеличувалася”. Правда, часом дозволялося надрукувати й щось “нейтральне”, і такі можливості Рильський та інші автори намагалися використовувати.

У роки Великої Вітчизняної війни Рильський перебував в евакуації, спочатку в Уфі, а потім у Москві. Його поезія почала відроджуватися, зазвучала по-новому, справді натхненною мовою. Патріотичні твори М.Рильського “Слово про рідну матір” і багато інших гаряче сприймалися і на фронті і в тилу.

У повоєнні десятиліття в житті поета були трагічні часи. Безжально-несправедлива критика, відкрите політичне гоніння. Але й були роки високого творчого піднесення, які сам поет назвав добою свого “третього цвітіння” – на