Провід УПТ намагався проінформувати широкий загал про свою діяльність, тому вміщував інформацію про своє товариство в українській газеті “Діло”. Тут регулярно подавалися повідомлення про діяльність товариства, заклики до громадськості з проханням вступати в ряди цього педагогічного об’єднання та підтримування його матеріально, публікувалися численні списки жертводавців УПТ [13].

На Буковині товариство “Українська школа” відразу ж після свого створення вирішило приступити до видання науково-методичного журналу. Після того, як крайових уряд надав допомогу в 50 ринських, наприкінці травня 1888 р. побачив світ перший номер “Руської школи” [14]. У вступній статті повідомлялася тематика публікацій, які передбачалося друкувати в часописі, що авторами була розділена за такими напрямками:

Наукова інформація з різних галузей людських знань (мета цієї рубрики: загальний розвиток світогляду читачів).

Українська література та історія.

Педагогічна сторінка (вона передбачала ознайомлення з новинками педагогічної літератури, особливу увагу планувалося приділяти методичній літературі, яка б сприяла підвищенню професійної майстерності вчителів краю).

Духовне життя українців та аналіз нових творів шкільної, наукової та белетристичної літератури.

Редакційний комітет зазначав, що незважаючи на своє глибоке переконання в тому, що фонетичний правопис більш пристосований до української мови та зручніший у використанні, все ж таки друкує журнал згідно з тими правописними нормами, які є обов’язковими для шкіл. Але якщо хто із авторів надішле статтю, написану фонетикою, автори її надрукують і не будуть чинити ніяких перешкод [15].

Журнал містив статті С.Смоль-Стоцького і Т.Партнера “Нова руска школа”, Л.Галицького “Ціль цілого виховання молоді є одвертий і чесний характер”, О.Поповича “Справа управильнення рускої правописі”, замітки С.Смоль-Стоцького про “Галицьруську бібліографію І.Левицього” [16].

Безсумнівно, найбільшої уваги заслуговувала стаття “Нова руська школа”, де автори писали, що найкращим і найсильнішим творінням нового часу і могутнім здобутком цивілізації й культури стала народна школа. Тому завдання свідомої інтелігенції всіма силами сприяти її розвитку [17].

Слід сказати, що дана стаття була не стільки педагогічною, як історичною, хоч і торкалася шкільної справи. Вона змальовувала розвиток національної думки на землях, заселених українцями, і цей розвиток пов’язувала із школою, при чому звертала увагу й на завдання школи: “Треба працювати над дальшим образованєм нашої образованої вже братії, чистити погляди на народ і розганяти всякі пережитки, викорінювати байдужість і невпевненість у власні сили, творити нові культурні орієнтири, виправляти недоліки у вихованні і в етиці, розширювати світогляд, будити свідомість 20-ти мільйонного руского народу, обдарованого щедро природою духовною красою, одним словом – дбати про вихованє рускої інтелігенції на національній основі, через власні сили і власну самопоміч” [18].

Продовжуючи думку С.Смаль-Стоцього і Т.Гарнера Л.Галицький у статті: “Ціль цілого виховання є одвертий і чесний характер” писав: “Дитина повинна вчитися в школі те тільки чітко мислити, добре відчувати, і до доброго пристосовуватися, вона має вчитися жити, вона повинна вміти наукоу застосовувати в житті” [19].

Іншим важливим питанням кінця ХІХ – поч. ХХ ст. для українців була боротьба за запровадження фонетичного правопису. Обґрунтування необхідності його в українській школі висвітлювалося у статті О.Поповича “Справа управильнення рускої правописи” [20].

Проте, незважаючи на свою змістовність, видавництво “Рускої Школи” наштовхнулося на значні труднощі. Видавати чотири номери щорічно як передачалося, не вдалося. Чи не найважливішою причиною була байдужість української інтелігенції, як з великою прохолодою поставилася до нового видання. Із розісланих 400 примірників вчителям, священикам та іншим лише 53 потрапило в такі руки, що зустріли “Руску Школу” радо й відразу вислали гроші на адресу товариства. Декілька примірників повернули редакції, не бажаючи їх придбати. Інші не повернули ні грошей, ні часопису і цим завдали видавцям значних збитків [21].

Ще на одну причину невдачі вказував В.Сімович у своїй праці “Стефан Смаль-Стоцький як шкільний діяч і педагог” – брак кваліфікованих співробітників. Він писав, що маже весь перший номер “Руської Школи” заповнив своєю працею сам редактор (С.Смаль-Стоцький).

На думку С.Смаль-Стоцького, сприятливіший час настав на початку 90-х років, бо часопис “Зоря” змінив свою програму настільки. що перестав публікувати статті наукового характеру, а газета “Учитель”, виконуючи рішення загальних зборів УПТ, змушена була, в першу чергу, оглядатися на потреби народних шкіл. І саме тому, як зазначалося у вступній статті до другого випуску “Рускої школи”, “показується конечна (нагальна – Л.Ш.) потреба поповнити недостаток, який через те повстав на ниві руского духовного життя і подати в осібній часописи приют рускій науці” [22].

Напередодні видання другого номера “Рускої школи” в газеті “Буковина” з’явилося прохання до вчителів-українців надіслати статті педагогічного або наукового змісту (наприклад, доповіді українською мовою для учительських конференцій) з метою опублікування їх у педагогічному часописі. Упорядники сподівалися, що більше, ні на 100 українських шкіл знайдеться хоча б декілька учителів, які працюють на полі педагогічно-наукового письменства [23]. Ці сподівання не виправдалися, і в другому номері “Руської школи” також не з’явилося жодної статті, що вийшла б з-під пера