В “Промені” друкувалися ювілейні статті про видатних громадсько-політичних та культурних діячів: Б.Грінченка, І.Франка, М.Павлика, С.Пігуляка, Е.Канта [37]. Подавалася хроніка культурно-освітніх подій та заходів із життя українського вчительства [38]. Під рубрикою “Надіслане” надавали місце для публікацій різним політичним силам, які висловлювали свої погляди щодо розвитку українського шкільництва. Часто під цією рубрикою друкувалися також повідомлення з окружних учительських конференцій у Галичині і Буковині, відозви та приватні спростування [39].

Належне місце на сторінках двотижневика займала художня література: тут друкували поезії, оповідання та фейлетони таких знаних в Західній Україні та за її межами авторів як І.Франка, Д.Макогона, В.Лебедєвої, Н.Кобринської, О.Маковея. Бібліографічна частина “Променя” інформувала про нові видання та рецензувала окремі праці та підручники, що могли зацікавити українського вчителя, стати корисним у навчально-шкільному і виховному процесах [40].

Часопис “Промінь” залишався органом товариства ВПУВ до вересня 1907 р. В цей час припинив своє існування, так як головний редактор – учитель І.Герасимович змушений був, згідно розпорядження шкільної влади, змінити місце роботи [41]. Підводячи підсумок зробленому, він звернув увагу на те, що “Наше учительство стало важним чинником краю, завдяки невпинній і систематичній праці “Променя” вдалося зацікавити наш загал справою “вільної школи” [42].

Питання власного періодичного органу розглядалося на засідання Наглядової Ради товариства ВЛУВ. Було вирішено провести переговори з колишнім інспектором народних шкіл Юліаном Ловицьким аби він видавав періодичний орган для вчителів, щоб об’єктивно висвітлювати становище українських педагогів в тодішньому суспільстві. В результаті переговорів 5 жовтня 1907 р. світ побачила газета “Луна” із підзаголовком: “незалежний орган українського учительства” [43]. 15 листопада 1907 р. з’явився у Львові ще один часопис під назвою “Наше слово”, який видавали Павло Кирчів і Онофер Власійчук, активні члени товариства ВПУВ. Він мав такий підзаголовок: “для справ учительських, шкільних, просвітніх, суспільно-політичних і наукових”. Поява одночасно двох педагогічних видань однакового спрямування, які представляли ВПУВ, пояснювалося тим, що редакційний комітет “Нашого слова” вважав, що українські освітяни повинні об’єднатися в боротьбі за свої фахові права разом із польськими вчителями в одній інтернаціональній організації, тоді як видавці “Луни” дотримувалися протилежної думки [44]. У першому номері цієї газети було окреслено тематику публікацій цього видання, згідно якої передбачалося друкувати матеріали з оцінкою діяльності шкільної влади, полемічні статті з неприхильною до українських вчителів крайовою пресою, статистичні дані щодо розвитку шкільництва та становища педагогів, а також справи товариства ВПУВ [45]. Видавці строго дотримувалися цієї програми, тому “Луна” неодноразово наголошувала на негативних сторонах українського шкільництва, спричинених у першу чергу політикою властей, а також слабкою організованістю самого вчительства. Йшлося про політичні утиски вчителів, про необхідність зменшення вчительської служби з 40 до 35 років, піднімалися пекучі проблеми професійної організації народних вчителів [46]. Чималий об’єм в газеті займали звіти з діяльності товариства ВПУВ та його філій, організацій, що створювалися в рамках цього товариства [47].

Проте, через брак коштів видання “Луни” та “Нашого слова” довготривалими не були. Останній номер “Луни” (восьмий) вийшов у світ 23 листопада 1907 р., а “Наше слово” припинило своє існування 15 грудня 1907 р., після випуску трьох номерів газети [48].

У 1907-1912 рр. виходив журнал “Прапор”. До 1911 р. він був органом ВПУП, але через непорозуміння з управою товариства перестав з нею співпрацювати. Першим редактором “Прапора” був Л.Лотоцький. Згідно рішення редакційного комітету 15 вересня 1908 р. “Прапор” почав видавати у Коломиї силами “Видавничої спілки українського учительства”. Головним редактором було призначено колишнього народного вчителя І.Петришина [49]. “Прапор” приділяв чималу увагу консолідації українських педагогів у боротьбі за свої прова, висуваючи на перший план акції політичного характеру [50]. Часопис також розповідав про розгляд шкільних справ на засіданнях Галицького сейму [51], переймався становищем української мови в державі [52]. Огляд найновішої літератури в газеті подавався під рубрикою “Бібліографія та критика”[53]. Чимало було матеріалів, які ставили собі за мету розширити кругозір народних вчителів. Регулярно в “Прапорі” була детальна інформація про роботу головної управи товариства ВПУВ та його філій, діяльність “Видавничої спілки” ВПУВ в Коломиї [54].

В 1911 р. в Станіславі з’явився часопис “Український учитель” із підзаголовком “становий орган українського народного учительства в Галичині”. Журнал підтримував традицію свої попередників – органів ВПУВ. У ньому наводилися факти про пожертви української громадськості на власне шкільництво, містилися дані про створення нових “інститутів”, приватних навчальних закладів, середніх шкіл [55]. В “Українському учителі” серед іншого публікувалися свідчення про позицію вчителів на виборах до парламенту 1907 р. Була критика українських педагогів за їх недостатню активність у розбудові шкільного життя [56]. Разом з цим часописом видавався педагогічний додаток до нього під назвою “Рідна школа”, науково-популярного змісту [57]. “Український учитель” та “Рідна школа” після виходу у світ кількох номерів припинили своє існування.

З 1912 р. і до початку першої світової війни виходив ще один орган ВПУВ – “Учительське слово”. Чи не найбільшу увагу часопис приділяв політичній активності вчительства, адже постійно друкувалися матеріали про учительські віча та з’їзди, про роботу “Союзу слов’янського учительства в Австрії” [58]. Дуже гострими в “Учительському слові” були редакційні статті, із закликами до солідарності вчителів в боротьбі за свої права, а також матеріали, котрі стосувалися підвищення учительської платні