Двотижневик “Каменярі” у довоєнний час виходив у світ протягом 1909-1914 рр. Він був другим після “Променя” суспільно-науковим фаховим періодичним виданням українського вчительства, що видавався на Буковині, як орган ВОУУБ. Головним редактором “Каменярів” були: І.Карбулицький та О.Іваницький. До складу редакції часопису також входили К.Данилюк, Д.Макогон, Л.Ясінчук, І.Бережан та інші [62]. Активними авторами окрім редакторів були І.Герасимович, О.Маковей, а також дописувачі під псевдонімами Об’єктивний і Оміркон [63].

“Каменярі” відігравали важливу роль не тільки в житті вчительства, а й всього українського населення краю загалом. Перебуваючи в опозиції до українських депутатів Буковинського сейму і ведучи окрему від них політику “Каменярі” вже з перших номерів жваво цікавилися політичними справами [63]. Газета зайняла активну і чітку позицію щодо єдності української нації, виступаючи проти буковинського сепаратизму стосовно Галичини та галичан. Цій меті служили як теоретичні, так і пропагандичні статті, листи читачів, що сприяли формуванню національної самосвідомості, об’єднанні зусиль різних соціальних верств, політичних партій та організацій для побудови української держави. Спроби румунізації українського населення гостро критикувалися на сторінках “Каменярів” [65].

У публікаціях часопису постійно обговорювалися умови праці і заробітної плати педагогів, дисциплінарне законодавство, аналізувався стан шкільництва й учительства Галичини та Буковини [66]. Редакція приділяла постійну увагу проблемам розвитку національної культури, формуванню світогляду учительства та інтелігенції краю. “Каменярі” друкували матеріали про урочисті вшанування визначних українських письменників та поетів: Т.Шевченка, І.Франка, М.Шашкевича, О.Кобилянської, Ю.Федьковича, історика М.Грушевського, громадського діяча С.Смаль-Стоцького [67].

Часопис публікував також статті із учительської практики, знайомив освітян із досягненнями модерної педагогіки, подавав рекомендації щодо їх використання для потреб української школи. Вагоме місце на сторінках “Каменярів” займали матеріали про організаційну діяльність ВОУУБ [68].

Педагоги навчальних закладів середніх і вищих шкіл Галичини та Буковини видавали спільними зусиллями у Львові часопис “Наша школа”. Журнал виходив спочатку із підзаголовком: “Науково-педагогічний журнал: орган товариства “Учительська громада” у Львові” [69]. В 1912 р. в підзаголовках зазначалося, що часопис є органом двох педагогічних організацій “Товариства ім.Сковороди” в Чернівцях та “Учительської громади”. “Нашу школу” редагували І.Кревецький (1909-1912 рр.), С.Томасівський (1913), М.Чайковський (1914). Редакторами буковинського відділу були М.Кордуба та І.Прийма [70].

На відміну від інших педагогічних видань, журнал “Наша школа” менше уваги приділяв нагальним проблемам українського шкільництва, шкільній політиці, зосереджуючи увагу на науково-методичних матеріалах, адже часопис поставив перед собою завдання “служити не тільки трибуною бажань і жалів, принагідних гадок і помічень представників нашої учительської верстви, а органом студіювання нашої середньої школи і його організацій відповідно до потреб нашого народу”[71]. З першого року видання вагоме місце на сторінках журналу зайняли науково-педагогічні статті та дослідження з історії, розвитку та реорганізації української школи, методики і дидактики [72]. Дуже цікавими були праці С.Томасівського “Історія державної середньої школи в Галичині”, А.Крушельницького “Українські підручники в середніх школах Галичини”, М.Кордуба “Українські підручники в середніх школах Буковини” надруковані в часописі за 1909 р. [73]. Під назвою “На правописні теми” редакція у 1913 р. відкрила дискусію щодо запровадження однакових правил в українському правописі.

Змістовна інформація про проблеми українського шкільництва подавалася у запровадженій рубриці “Хроніка шкільного життя”, а також у статистичних таблицях про стан українських середніх шкіл у Галичині і Буковині, що часто містилися на сторінках часопису [74]. Час від часу друкувалися матеріали про культурних діячів та педагогів, що внесли вагомий вклад у розвиток української культури й освіти: Костянтина Личаківського, Едварда Маркевича [75].

Оскільки часопис “Наша школа” був органом “Учительської громади” і товариства ім.Сковороди в Чернівцях, то систематично публікував матеріали про діяльність товариств та їх філій під постійною рубрикою “З товариства “Учительська Громада”, а також історію організаційного руху буковинських викладачів середніх шкіл, які об’єдналися у Товаристві ім.Сковороди, подає у своїй статті В.Кмицевич [77].

Українські періодичні вчительські видання, що виходили у світ завдяки педагогічним товариствам, ставили перед собою завдання правдиво висвітлювати становище українського шкільництва в Галичині та Буковині. Матеріали, що вміщувалися на їх сторінках, свідчили про низький рівень розвитку української освіти: недостатню кількість початкових і середніх шкіл, складне матеріальне та моральне становище вчителів. Разом з тим учительські товариства у власних періодичних органах намагалися підвищити інтелектуальний та фаховий рівень педагогів, а також висвітлювали власну організаційну діяльність та суспільну працю, спрямовану на розв’язання існуючих проблем.

Не менш важливою і необхідною була діяльність педагогічних організацій спрямована на видання періодичних видань для дітей та молоді, аби подбати про належне національне виховання підростаючого покоління. У 1890 р. професор Володимир Шухевич почав видавати ілюстрований часопис для дітей і молоді під назвою “Дзвінок”, про який газета “Учитель” писала: “вже давно ожидана ілюстрована газета для “дітей і молодіжи” стане як можна судити після змісту першого числа на висоті своєї задачі і заступить бодай в части великий брак книжок для читання молоді” [78]. Проте В.Шухевич