На Буковині вчителі змогли одержати методичні посібники українською мовою завдяки видавничій діяльності товариства “Українська школа”. Це були: “Методика науки в школі народній” М.Гаврищука, “Дидактика” С.Канюка, “Педагогіка” М.Барановського, що рекомендувалася для використання в учительських семінарах та учителям народних шкіл; “Наука читання й писання в першім шкільнім році” О.Поповича, “Вступ до методики науки природної” М.Гаврищука.

Ціль даних методичних посібників – зорієнтувати вчителя народної школи, як заохотити українських дітей до навчання, прищепити любов до рідного краю і всього національного. М.Гаврищук у своїй “Методиці” звертає увагу на те, що успішне навчання у вищих навчальних закладах можливе тільки тоді, коли викладання в народній школі проходитиме на належному рівні. Від давав дуже важливі рекомендації, як зробити виховання якомога ефективнішим і змістовнішим [92].

“Виховання повинне бути національне. Виховання космополітичне, що виховує дитину людиною всесвіту, минаючи рідний край, є зовсім хибре”, - зазначалося в “Педагогіці” М.Барановського. Тут детально характеризувалися основні складові виховання дитини, його форми, методи та засоби. Дуже цікавими бути такі розділи, як “Родина”, “Школа й церква як виховні чинники”, “Народний учитель як вихователь” та інші [93].

В рецензії на “Дидактику” С.Канюка газета “Нова Буковина” писала: “Сей підручник визначає ся тим, що оброблений фахово, цікаво і в поступовім (прогресивному – Л.Ш.) напрямі, а надто написаний гарною українською мовою. Річ ясна, що користь з такої книжки може бути дуже велика” [94].

ВОУУБ також своєю видавничою діяльністю сприяла формуванню активної життєвої позиції педагогів початкової школи. В цьому плані заслуговує на увагу праця І.Герасимовича “Подрібний розклад праці українського народного учительства по громадах”. В першу чергу автор зазначає: “повинен учитель свою працю, почату в школі, безперервно продовжувати із підростаючою молоддю і господарями, давати ініціативну до всяких хосенних організацій, служити своєю допомогою і порадою як у всіх проявах громадського і товариського життя, як рівно ж бути дорадником і приятелем в справах приватних, особистих своїх громадян”. В таких розділах як: “Робота в поодиноких товариствах”, “Курс анальфабетів”, “Приготовленє молодіжи до середніх шкіл”, “Виклади й відчити для народа” подаються цінні рекомендації педагогам, як організовувати свою працю поза школою в сільській громаді якомога краще [95].

Книга “Про основуванє і веденє прилюдних бібліотек кружків У.П.Т.” М.Коця, що вийшла заходами УПТ була присвячена важливому культурному значенні бібліотек та в необхідності їх відкриття. Автор переконував, що “бібліотеку можна вести взірцево дуже дешевим коштом” [97]. Як це зробити практично, детально розповідали такі розділи: “Інструкція про бібліотеки УПТ”, “Яким чином придбати книжки до бібліотеки”, “Як порядкувати зібрані книжки”. І.Ющишин у своїй рецензії до книги зазначав, що нею може користуватися з однаковою користю для себе, як велика міська бібліотека, так і маленьке зібрання книжок у невеличкому селі [98].

Вищезгадані книги для вчителів зіграли неабияку роль для підвищення професійного рівня педагогів на формуванню їх активної громадської позиції. Проте учительські товариства не ігнорували і виданням книжок для дорослих повчального змісту, спрямованих на розвиток народної освіти. Досить цікавими за змістом були праці І.Герасимовича, “Не залишаймося позаду” Колешуків та Д.Пігуляка “Сила книжки, або о просвіті народній” виданих товариством “Українська школа” в Чернівцях. У першій автор порушував наболілу проблему для української громадськості, якою було заснування української приватної реальної гімназії у Вашківцях. Друга звертала увагу на необхідність освіти для простого народу. “Коли не опам’ятаємося і не візьмемося щиро до науки поки час, - писав народний учитель Дарій Пігуляк, - то станеться з нами по довшій нужді те, що зі всіма тими народами, котрі самі про себе не дбали... Ми пропадемо, як збіжжя в бур’яні пропадає без сліду” [96].

Товариство ВПУВ також взяло на себе завдання пропагувати ідею розвитку та реформування української освіти та самовідданої праці громадськості з цією метою. Цьому сприяли й видання товариства. В книзі “Народне учительство і суспільство”, де автор підписався псевдонімом О.Г., розповідається про стан української освіти учительства, про товариство ВПУВ та його діяльність, спрямовану на вирішення найважливіших проблем національної школи та їх педагогів. Тут було показано за допомогою статистичних даних та прикладів із життя організаційну та політичну діяльність учительського товариства. В книзі було сформульовано основні завдання, що стояли перед українськими педагогами та громадськістю, що зводилися до праці в трьох напрямках: просвітньому, економічному та політичному [99].

Конкретні рекомендації щодо реформування початкового шкільництва в Австро-Угордині, з метою її демократизації, а також надання кожному із народів реальної можливості здобути освіту рідною мовою, містилися в книзі ВПУВ “Проект на зміну державного шкільного закона з дня 14 мая 1869 року”. У вступній частині цієї праці було сказано: “Цей проект можна вважати висловом поглядів на самого автора, але всього загалу українського вчительства”. Провідну ідею книги було сформульовано так: “Школа повинна бути розсадником національного розвою кожного народу”. Тут багато приділялося організації навчання у народній та виділовій школах, освіті педагогів цих