класах, застосовується до непосидючих, незібраних учнів. Вставши біля парти, знаходячись під пильним поглядом учителя, привертаючи до себе увагу всього класу, учень мимоволі зосереджується, стає зібраним. Переконавшись, що до нього дійшла суть покарання, учителю варто негайно посадити його так місце. Помилку роблять вчителі, що часом ставлять учня біля парти надовго, а іноді ухитряються, поставивши в різних кінцях класу декількох таких учнів, що провинилися, тримати їх так до самого кінця уроку.
Не говорячи вже про те, що для дитини таке тривале стояння попросту шкідливе, стомлює його, покарання, перетворюється у своєрідне приниження, викликає природний протест. Улучаючи хвилинку, коли вчитель не дивиться на нього, такий учень біля парти починає розважати навколишніх, шукаючи їхньої підтримки і співчуття. Звичайно, справа закінчується тим, що учитель виганяє винного учня з класу, а той, почуваючи себе “героєм”, йде в коридор, під супроводом схвальних усмішок товаришів.
Тому не випадково, видалення з класу – один із засобів покарання, доцільність використання якого викликає серед вчителів і батьків гарячі суперечки.
Видалення з класу можливе лише у випадку явної, відкритої, демонстративної непокори учня вимогам вчителя, коли учень поводиться зухвало, образливо стосовно вчителя і своїх товаришів, коли педагог почуває, що йому забезпечена підтримка суспільної думки класу. На жаль, треба визнати, що в значній частині випадків, коли цей засіб використовується, його застосування не диктувалося такою твердою необхідністю, а було викликано роздратуванням вчителя, його невмінням передбачити конфлікт, іноді – нетактовним звертанням до учня.
Вчитель повинен передбачати небезпеку непокори учня його наказу вийти з класу. Тоді може виникнути конфлікт на зразок того, котрий був описаний у дисертації Х. Бектенова.
“Учень С. прийшов на урок у стані крайнього збудження (на перерві була бійка). Він продовжує щось говорити товаришу, кидає через весь клас записку на останню парту, потім щось кричить учню, що сидить в іншому ряді.
Учитель: Вийди зараз же з класу!
Учень: Не вийду!
Учитель: Я тебе виведу!
Учень: Не піду! (Хапається руками за парту.)
Учитель: Зараз же залиши парту і йди!
Учень стукає кришкою парти: потім підхоплюється з місця, біжить до останньої парти, забивається в кут:—
Не піду! Не піду! Через вікно викинуся.. Не смійте мене торкати..”. [1, стор. 150]
Учитель своїми діями в цій ситуації увесь час, що називається, “підливав олію у вогонь”, провокуючи і без вкрай збудженого учня на подальший зрив, що і негайно відбувається.
Однак і в тому випадку, коли видалення з класу дійсно необхідно і вчитель зумів спокійно, але разом з тим твердо і впевнено здійснити цей засіб, йому необхідно мати на увазі, що покарання не довершене. Щоб вичерпати конфлікт, необхідно, в залежності від конкретної ситуації, так чи інакше завершити покарання вже після уроку. Іноді педагог, знаходячись у стані роздратування, проводжає того, хто виходить сакраментальною фразою: “Більше на мої уроки не приходь.” Важко сказати, який з наступних “педагогічних” маневрів гірше: той, коли вчитель преспокійно веде подальші уроки, не звертаючи уваги на те, що покараний дійсно перестав відвідувати клас, чи той, коли він з уроку в урок невблаганно показує нещасному винуватцеві на двері.
Дуже серйозна міра покарання – догана. Зміст догани – у моральному осуді вчинку учня. Тому педагогічна дія даного покарання не можна зводитись лише до формального акта оголошення догани, до його запису в щоденнику (хоча це і необхідно) чи в наказі по школі. Якщо доганою завершується гостре, принципове обговорення поводження учня на нараді при директорі чи педагогічній раді, за участю його товаришів, ця міра покарання стає дуже сильною.
Для того щоб у дітей формувалося переконання, що догана – це дуже серйозна міра покарання, ні в якому разі не слід оголошувати догану “для остраху”, як часом, на жаль, трапляється.
Обговорення негативного вчинку учня може і не завершуватися доганою, а обмежуватися лише оголошенням йому усного зауваження чи оформленням дисциплінарного запису в щоденник. Такий запис не повинен відбивати емоційної напруженості вчителя, а містити лише осуд, виражений у стриманій, офіційній формі.
Поряд з передбаченими офіційними документами, у школах використовуються і такі педагогічно доцільні засоби покарання, застосування яких зв'язане з традиціями, особливостями конкретних колективів. Використовується, зокрема, такий засіб, як доручення додаткових трудових обов'язків (прибирання).
Іншим засобом покарання, також зумовлюючим регулювання прав і обов'язків учня, є відсторонення на якийсь час від роботи, від участі в колективній суспільно корисній справі. Використання цього засобу доцільне в тому випадку, коли покараний позитивно ставиться до даної діяльності, дорожить можливістю брати участь у ній разом зі своїми товаришами. [9, стор. ]
Не можна як засіб покарання використовувати позбавлення дитини прогулянки, їжі, того, що необхідне їй для нормального розвитку.
Крім того, варто взагалі пам'ятати, що покарання, зв'язані з тими чи іншими обмеженнями, позбавленнями, застосовуються в основному лише щодо дошкільників і молодших школярів.
Як покарання може бути використана і відстрочка очікуваного заохочення. Наприклад, можна на якийсь час відкласти покупку якоїсь речі: велосипеда, фотоапарата. Однак рекомендувати скасування раніше даної обіцянки як засіб покарання навряд чи можна. Справді, в покаранні, як і в заохоченні, надзвичайно важлива його справедливість. [23, стор.23]
3. Фізичне покарання. Покарання і прощення
Зупинимося коротко на питанні про фізичні покарання, прихильниками яких у наші дні продовжують залишатися деякі батьки. Неважко зрозуміти, що фізичні покарання, пов'язані з болючими відчуттями, приводять до зриву гальмових процесів кори і “буйству” безумовного захисного рефлексу, що виявляється в почутті страху. Саме цим пояснюється лемент дитини