самостійної навчальної діяльності (Рис.1:4). Значна частина педагогів (73,9%) вважає, що діти в їхньому класі в основному підготовлені відмінно і добре (Рис.1:5). 100% учителів дотримуються думки, що заняття з того чи іншого предмету, як правило, слід проводити у відповідності до програми і розробленої методики (Рис.1:6), 73,9% - на творчому рівні (Рис.1:7). Домашні завдання, як правило, необхідно задавати з метою закріплення матеріалу, що вивчався в класі (Рис.1:8), та для розширення бази знань (Рис.1:9). Головна мета при організації та проведенні занять – добиватися міцного засвоєння учнями програмних завдань (Рис.1:10), розвивати пам’ять (Рис.1:11).
На жаль, тільки 5,6% вчителів початкових класів при організації та проведенні занять ставлять за мету розвивати творчість. А це не менш важливо.
Ознаки творчої уяви – створення образів, які в такому вигляді не існували і є новими для їх творця.
Виразно виявляється творча уява молодших школярів під час малювання, літературної творчості, драматизації, художньої праці.
За переконанням досвідчених учителів, творчість – це не тільки шлях пізнання дійсності, а й самовираження дитячої особистості: від самостійної думки (“Це я сам побачив”, “Це я сама придумала”) до складання казок, віршів, розповідей, випуску “своїх книжок”, ведення класних літературних журналів тощо. Згадаймо, як точно такий стан дівчинки передав В.О.Сухомлинський в оповіданні “Я хочу сказати своє слово”. Читаючи його, другокласники замислюються, якими ж вони бачать небо, землю, квітку, горобину..., вдивляються в знайоме, наче вперше.
Спостереження і вивчення досвіду вчителів переконують у високій ефективності для розвитку творчої уяви молодших учнів таких видів завдань на уроках мови і читання: 1) складання творів-мініатюр за опорними словами і словосполученнями; 2) творів-описів на основі узагальнення особистих вражень, спостережень у природі; 3) придумування казок, віршів.
Майже всі види цих робіт доступні вже першокласникам, однак із різною мірою самостійності і повноти виконання. У першому класі такі творчі завдання вважають пропедевтичними, бо їх виконують у тісній співпраці з учителем в усній формі. Слово вчителя, його заохочувальна інтонація, ставлення до таких робіт емоційно сприймаються малюками.
Добре, якщо вчитель, захоплюючись, підключається до творчості дітей. Однак лише стимулюючого спілкування і зразка замало. Ці засоби слід доповнити клопіткою роботою в підготовці дітей до виконання конкретних творчих завдань. Зокрема, нагромадження відповідних спостережень, вражень, їх осмислення, активізація і розширення словника, аналіз зразків, корекція відповідей тощо. Чим вільніше дитина поєднує реальні й уявні образи, тим вищий політ фантазії.
Узагальнивши все вище написане, можна виділити основні шляхи підвищення продуктивності педагогічного процесу:
Головною метою при організації та проведенні занять ставити міцне засвоєння всіма учнями програмних завдань (Рис.2:1).
Перехід до творчих методів та технологій навчання (Рис.2:2).
Розвиток пам’яті (Рис.2:2).
Формування навичок самостійної навчальної роботи (Рис.2:4).
Створення більш досконалих підручників (Рис.2:5).
Підвищення контролю й вимогливості (Рис.2:6).
Активізація пізнавальної діяльності (Рис.2:7).
Одночасно можна визначити основні причини зниження продуктивності навчального процесу:
Не сформованість мотиваційної сфери, небажання вчитися (Рис.3:1).
Відсутність стійких практичних навичок і умінь вчитися (Рис.3:2).
Відсутність навичок самостійної навчальної роботи (Рис.3:3).
Низький рівень сформованості пізнавальної активності (Рис.3:4).
Слабка попередня підготовка з окремих дисциплін (Рис. 3:5).
Недосконала методика викладання (Рис.3:6).
Рис.2. Основні шляхи підвищення продуктивності педагогічного процесу.
Рис.3. Основні причини зниження продуктивності навчального процесу
2.3. Порівняльний аналіз форм і методів навчання в загальноосвітній школі.
Слід зазначити, що не всі організаційні форми та методи навчання використовуються в загальноосвітній школі за поданим зразком. Більшість з них застосовуються із певними змінами та доповненнями.
Наприклад, система уроків, описаних вище, в реальній педагогінчій практиці доповнюється цілим рядом інших форм організації навчання. До них можна віднести: екскурсії, дослідницькі групи, лабораторії, експедиції, гуртки, клуби, олімпіади, конкурси, виставки, трудові неформальні об'єднання, секції раціоналізаторів, юннатів, конструкторські бюро, цехи по виготовленню моделей, об'єднання за інтересами та ін. Охарактеризуємо деякі з них і покажемо їх зв'язок із системою уроків за темою.
Екскурсія - це така форма організації навчання, яка об'єднує навчальний процес в школі з реальним життям і забезпечує учням через їх безпосередні спостереження знайомство з предметами і явищами в їх природньому оточенні. В системі уроків екскурсія виконує ряд важливих дидактичних функцій:
- реалізує принцип начності навчання;
- підвищує науковість навчання і закріплює його зв'язок із життям, практикою;
- розширює технологічний кругозір учнів; їм надається можливість спостерігати реальне виробництво і знайомитися з використанням наукових знань в промисловому і сільськогосподарському виробництві;
- відіграють значну роль у профорієнтацій роботі школи.
В залежності від дидактичної мети екскурсії бувають: ввідні при вивченні нового матеріалу; які супроводжують його вивчення; заключні при закріпленні вивченого.
Часто буває і так, що одна екскурсія одночасно в собі поєднує кілька навчальних предметів. Такі екскурсії називаються комплексними. На таких екскурсіях учні отримують можливість знайомитися і вивчати об'єкти в їх цілісності.
До форм організації навчання, які доповнюють урок, також відносять і консультації, факультативи, індивідуальні заняття з учнями поза розкладом уроків, репетиторство, групи вирівнювання.
Дидактами розроблено десятки класифікацій методів навчання. Учителю потрібні лише ті, які погоджуються з практикою навчання і слугують основою для їх ефективності.
Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів. Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком.
У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення виділяється шість загальних умов, які визначають вибір методу навчання:
1.Закономірності та принципи навчання, які витікають з них.
2. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема.
3. Цілі і завдання навчання.
4. Навчальні можливості учнів (вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу).
5. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення)