рубрикою бесіда проходили заняття з природи, які мали яскраво виражений природозахисний характер (нинішнє екологічне виховання). При цьому в дошкільних закладах для угорськомовних дітей проводилися комплексні заняття про живу (свійські та дикі тварини, перелітні птахи, комахи, рослини, дерева, кущі та їх плоди тощо) і неживу природу (туман, дощ, вітер, лід та ожеледицю, сніг, повітря, озера та річки), на відміну від дошкільних закладів для неугорськомовних дітей, де акцентувалося на поглибленому ознайомленні з живою природою (свійські тварини: свиня, кішка, собака, вівця, корова, кінь, буйвіл; дикі тварини: заєць, лисиця, вовк, козуля, олень, дика свиня). Окремо планувалися бесіди про пори року.
Як бачимо, представники переважаючої в краї етнічної групи вже змалку готувалися до опанування сільськогосподарських відомостей як основи майбутньої трудової діяльності саме в цій сфері.
У дошкільних закладах для угорськомовних дітей були передбачені етичні бесіди про любов до ближнього, “золоту” і “чорну” книги ангела (якщо дитина зробить хороший вчинок, то Ісусик запише її ім’я в “золоту” книгу, а якщо поганий – то в “чорну”. Залежно від того, де буде більше записів, – Ісусик вибирає подарунок для дитини на Різдво, а Миколай – на свято Миколая) та бесіди про охорону здоров’я.
Звичайно, в усіх дитячих садках у процесі бесіди особлива увага зверталася на розвиток і знання угорської мови. Як додаткові заняття-бесіди, в дошкільних закладах для неугорськомовних дітей передбачалося закріплення слів з різних частин мови (іменники, прикметники, дієслова тощо.)
Усі сучасні програми, як видно із проведеного аналізу, велику увагу приділяють розвитку музичних здібностей дитини, вивченню українських народних і авторських пісень. Натомість як окремий вид роботи в дошкільних закладах з неугорськомовними дітьми було передбачено навчання угорських пісень, які поповнювали їхній словниковий запас, сприяли засвоєнню додаткових відомостей і знань про навколишнє середовище, а також сприяли патріотичному (проугорському) вихованню.
Якщо в сучасних програмах рівноцінна увага приділяється всім видам гри, то в тижневому розподілі занять початку ХХ ст. для угорськомовних дітей превалювали рухливі ігри зі словесним і музичним супроводами, сюжетно-рольові ігри та ігри на розвиток органів чуття. Цього не можна сказати про дошкільні заклади для дітей інших національностей: тут особлива увага приділялася рухливим іграм зі словесним та музичним супроводом, які слугували фізичному розвитку і засвоєнню угорської мови.
Суттєвою відмінністю змісту навчання в дошкіллях минулого було те, що в інституціях для неугорськомовних дітей не було передбачено читання та розповідання дітям казок.
Крім того, на відміну від теперішніх програм, у досліджуваний період не було передбачено формування елементарних математичних понять ні в угорських дошкіллях, ні в інституціях, призначених для дітей національних меншин (щоправда, бесіди, запропоновані Марією Мол нар, містили поняття про форму, час, колір тощо).
Якщо інші види роботи з незначними відмінностями були наявні в обох типах дошкільних закладів, то зміст, який вкладався в поняття “Праця”, значно відрізнявся. У дошкільних закладах з угорськомовними дітьми в поняття “праця” включали ігри з піском (парканчик, замок з піску тощо), роботу з папером (згинання, виготовлення новорічних прикрас, нанизування паперу), роботу з «дарами» Фребеля.
У дитячих садках з неугорськомовними дітьми поняття “праця” було значно ширшим. Сюди входили: праця на подвір’ї – ігри з піском, виготовлення іграшок із стебел, листя, кукурудзи, плодів дині, прибирання опалого листя, посівна робота, прополювання, копання, поливання, збір равликів; праця в приміщенні за своїм змістом нагадує сучасну художню працю яка включала нанизування паперових зірочок, малювання, конструювання, робота з розкладними табличками, кружечками, з дерев’яною стружкою, з глиною, лозо- та осокоплетіння. Вона слугувала формуванню навичок майбутньої самостійної фізичної (як правило, ручної) праці.
Зазначимо, що для проведення даних занять дитячі садки були забезпечені необхідним методичним матеріалом.
Як свідчать дані інвентарного щоденника державного дитячого садка с.Дравці біля Ужгорода (1899-1914), виявлені в Державному архіві Закарпатської області, у розпорядженні вихователя були набори макетів свійських тварин: корова, кінь, собака, кішка, свиня, вівця, коза і осел та диких тварин: заєць, вовк, лисиця, ведмідь, косуля та олень, які періодично (через 15 р.) поновлювалися. Вони давали змогу закріпити знання дітей тварин, порівняти їх між собою, відмітити характерні особливості окремих видів і пристосованість до відповідних умов життя. Наявність таких наборів прияла проведенню дидактичних ігор (“Хто, де живе?”, “Опиши тваринку”, “Хто, що їсть?”, “Знайди спільне та відмінне” тощо); слугувала мотивацією для практичних завдань типу: “Зроби хлівець для ...” (поросяти, корівки, коня тощо), “Збудуй барліг для ведмедя”, “Нору для лисички” (ігри з піском). Для розвитку зв’язного мовлення використовувалися демонстраційні картини (30 примірників) із зображенням меблів, знарядь праці, пір року, тварин, які не водилися в Закарпатті (тигр, лев, слон, верблюд тощо).
Заслуговує на увагу наявність у дошкільному закладі колекції видів місцевої фауни (комахи), з якими ознайомлювали дітей під час бесід.
Для проведення практичних занять із праці та бесід про професії батьків тут були набори “муляра”, господарського і садового знаряддя (плуг, борона, коса, ціпок, решето, серп, лопата, мотика, граблі тощо) та домашніх знарядь праці. Діти, граючись у сюжетно-рольові ігри, здобували практичні навички роботи з даних професій.
Про доцільність і значущість такого дидактичного матеріалу, як набір селянських меблів (комод із тюльпанами, дві лавиці, один стіл та чотири стільці, ліжко, колиска з м’якого дерева) наголошувати навіть не доводиться.
Свідченням того, що в дитячих садках Закарпаття початку ХХ ст. діти дошкільного віку гралися в будівельні ігри є наявність відповідних допоміжних матеріалів (134 шт.), набору дерев’яних будинків (15 шт.), Церкви,