Одиничне судження – це судження, в якому стверджують або заперечують наявність ознаки у одного предмета певного класу.

За якістю судження поділяють на:

* Стверджувальні;

* Заперечу вальні.

Стверджувальне судження – це судження, в якому стверджують наявність ознаки у предмета.

Заперечу вальне судження – це судження, в якому заперечують наявність ознаки у предмета.

Термін “судження”, як правило, застосовували у традиційній логіці. На сучасному етапі розвитку логічного знання поширеним є терміном “висловлювання”. У логіці вивчають різноманітні види висловлювань. У зв’язку з цим дати узагальнююче визначення цього терміна не можливо.

4. Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів і явищ, їх властивостей, зв’язків і відношень і яка має здатність виражати істину або хибу.

Мовною формою судження є речення. Проте не будь-яке речення може вважатися виразом судження. Якщо за змістом речення можна визначити, істинним чи хибним є те, про що в ньому йдеться, тоді воно, дійсно, лінгвістично відповідає судженню. Таку функцію виконує розповідне речення. Це не означає, що інші форми речення, зокрема, питальні і окличні, позбавлені логічного сенсу. Вони мають власні логічні характеристики, але не пов’язані з істинною чи хибністю. Слід усвідомлювати, що судження – логічна форма, а речення – граматична форма. Між ними є суттєві різниці. Речення дуже неадекватно виражаються різними мовами, навіть в межах однієї мови зміст тієї ж самої думки передається по-різному, в той час як їх логічна структура ідентично. Судження – форма мислення, за природою ідеальне, а речення – матеріальний вираз судження.

Всі судження можна поділити на прості і складні. Особливості складних суджень розглядається нижче. Проаналізуємо різноманітні прості судження, щодо складних зазначимо поки що лише те, вони складаються з простих.

Якість суджень – це така їх особливість, яка вказує на наявність або відсутність ознаки, властивості, певного стану або відношення.

Основними видами складних суджень є 5-ть: 1) кон’юнктація 2) слабка дез’юкція 3) строга диз’юкція 4) імплікація 5) еквіваленція.

Кон’юнктація – це складне судження, в якому два або більше простих суджень поєднані логічним сполучником “і”. Символом кон’юнктивного судження є ^ .

Диз’юкція – називають складне судження, в якому два або більше прості судження поєднані логічним сполучником “чи”. Розрізняють два типи диз’юкції: слабка і строга.

Слабка – є диз’юкція, яка виключає істинності простих суджень, які входять до її складу.

Строга – є диз’юкція, в якій сполучник “чи” поєднує прості висловлювання, які не можуть водночас бути істинними або хибними.

Імплікація – це складне судження, в якому два простих судження поєднуються між собою за допомогою про позиційного сполучника “якщо…то”. Імплікація є виразом різних форм зв’язків об’єктивного світу: просторових, часових, причино-наслідкових та ін. В мові існує різноманітність виразів цього пропозиційного сполучника: “коли…то”, “за умови…”, “якщо…то”. Імплікативний може і не виражатися мовним сполучником.

Еквіваленція – складне судження, в якому два прості поєднані логічним сполучником “якщо і тільки якщо…то”.

5. Логіка – наука про закони, форми і прийоми мислення, спрямованого на пізнання оточуючого нас об’єктивного світу.

Закони мислення – це необхідні суттєві, стійкі, повторювальні зв’язки між думками у процесі роздумів та міркувань про предметів явища об’єктивного світу.

В логічних законах багатовіковий досвід людської діяльності, ці закони відображають відношення між явищами та предметами об’єктивної діяльності. Логічні закони є універсальними. Дотримання законів логіки є необхідною умовою досягнення істини в пізнанні законів, термінів і забезпечує юристам правильність розумової діяльності, мислення.

Тотожні ознаки – це які не зважаючи на зміни що постійно відбуваються в предметах та явищах зберігають свою визначеність.

Закон тотожності формулюється так – кожна об’єктивно-істинна і логічно правильна думка або поняття про конкретний предмет повинні бути визначеними і зберігати свою однозначність на протязі всього міркування і висновку. Це спрямований проти їх двозначності, розливчастих, неясних думок, закон не допускає безладності думок. Він вимагає щоб думка була сформульована, чітко, зрозуміло, була визначена за змістом

Суперечність – це філософська категорія яка виражає внутрішнє джерело будь-якого розвитку, руху, зміни, перехід в нову якість. Існують об’єктивні і суб’єктивні суперечності

Об’єктивні судження – які пов’язані з природою предметів і явищ.

Суб’єктивні судження – виникають у мисленні людини.

Закон суперечності формулюється так – не можуть бути одночасно істинними дві протилежні думки про один і той самий предмет в одному йому значенні.

Закон виключного третього поширюється на два випадки:

це коли два судження перебувають у відношенні, тоді одне судження завжди істинне, а інше помилкове.

Це такий коли предметом думки протилежне суджень є один і той самий предмет.

Закон виключного третього не вказує на те яке із двох суперечливих суджень буде істинним за своїм змістом, це питання вирішує практика, але третього не дано.