Зміст

1. Загальна характеристика судження

Пізнаючи об'єктивний світ, людина стверджує чи заперечує факт існування певних предметів, розкри-ває зв'язки між предметами та їхніми ознаками, вста-новлює відношення між предметами. Ці зв'язки та відношення відображаються в мисленні у формі су-джень, що являють собою зв'язок понять Хоменко І.3. Логіка для юристів. - К.. 2001.- С.44.. Наприклад, у судженні «У деяких країнах існує смертна кара» зв'язок понять стверджує факт існування смертної ка-ри у деяких країнах.

Зв'язки та відношення виражаються у судженні за допомогою ствердження чи заперечення. У судженні «Громадяни України мають право на самозахист» і зв'язок між громадянами України та їхнім правом на самозахист стверджується; у судженні «Деякі злочини не є навмисними» зв'язок між певною частиною злочинних діянь та їхнім навмисним характером запере-чується.

Існує декілька визначень суджень, але фактично всі вони при їх різних мовних відмінностей ідентичні. Судження — це думка, в якій стверджується наяв-ність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв'язків між ситуаціями. Будь-яке судження може бути оцінене як істинне або хибне. Якщо в ньому говориться про те положення справ, яке має місце в дійсності, то таке судження буде істинним, у противному разі воно є хибним. Напри-клад, судження «Самосуд є суспільно небезпечним діянням, що тягне за собою покарання конкретних учасників залежно від характеру вчинених ними проти-правних дій» — істинне, тому що воно відповідає дійс-ності, а судження «Крадіжка не є злочином» — хибне, оскільки воно суперечить реальному стану справ.

Оскільки судження» - одна з форм абстрактного мислення, то його матеріальною реалізацією є мова. Граматичною формою вираження судження є речення. Будь-яке судження виражається в реченні, проте не будь-яке речення виражає судження. Лише двоскладне розповідне речення виражає судження, воно містить повідомлення про щось Тофтул М.Г Логіка. - К . 2003.- С.56.. Наприклад: «Вищим органом у системі органів виконавчої влади України є Кабінет Міністрів України», «Слідчий експеримент за цією справою не проводився». Ці судження стверджують або заперечують щось, вони можуть розглядатися як істинні або хибні. Питальні та окличні речення суджень не виражають. Призначення питального речення полягає не в переданні інформації, а в спонуканні до її отримання. Наприклад: «Ви викликали свідків?», «Скільки Вам років?». (Але треба відрізняти від власне питальних речень питально-риторичні речення, що містять ствердження або заперечення у формі запитання. Наприклад: «Хіба можна так поводитися?» Таке речення виражає судження «Так поводитися не можна».) Окличне речення виражає волевиявлення, спрямоване на здійснення певних дій, не стверджуючи і не заперечуючи чогось. Наприклад: «Увійдіть!», «Уперед!», «Ідіть за мною!». Ці речення не виражають суджень.

Судження та речення різняться ще й своєю структурою. Якщо просте судження складається з трьох компонентів — суб'єкта, предиката і зв'язки, то речення може складатися з невизначеної кількості членів.

Судження про зв'язок предмета і його ознаки складається з двох понять — двох термінів судження: суб'єкта і предиката.

Суб'єкт судження (або логічний підмет судження) — це те, про що говориться у судженні, тобто поняття про реальний предмет думки. (Не слід плутати предмет судження і суб'єкт судження. Предмет судження — це реальний предмет, про якого йдеться в судженні. Суб'єкт судження — поняття про реальний предмет, що виступає предметом судження.) Суб'єкт позначається буквою латинського алфавіту «S».

Предикат судження (або логічний присудок судження) — це те, що говориться в судженні про предмет думки, тобто поняття про ту ознаку предмета думки, наявність якої в ньому стверджується чи заперечується. Предикат позначається буквою латинського алфавіту «Р» Хоменко І.3. Логіка для юристів. - К.. 2001.- С.47..

Зв'язка — це елемент судження, що поєднує обидва терміни судження, стверджуючи або заперечуючи належність предмету певної ознаки. Зв'язка виражається словами «є (не є)», «суть (не суть)» Карамишева Н.В. Логіка. Підручник для студентів -правників Львів. 2000. – С.24.. Зв'язка може бути граматично не вираженою, тобто домислюватися, або замінюватися тире.

Отже, логічна структура судження складається із суб'єкта, предиката і логічної зв'язки. Розгляньмо судження: «Законність є невід'ємною частиною демократії». У цьому судженні «законність» — суб'єкт (S), «бути невід'ємною частиною демократії» — предикат (Р), «є» — зв'язка. У формалізованому вигляді — S є Р.

Різниця між судженням і реченням полягає також і в тім, що граматична будова речення в кожній мові є різною. Логічна ж структура судження однакова незалежно від його вираження тією чи іншою мовою.

Що ж розуміється під судженням: думка поза мовними засобами, які її виражають, чи думка разом із засобами її мовного втілення? В історії логіки існують два варіанти відповіді на це запитання. Перший розглядає судження як висловлювання, як речення, тобто думку разом з її мовними засобами вираження. Згідно з цим, думка, що втілена в реченнях різних мов, є різними судженнями. Другий розглядає судження як «пропозицію в абстрактному смислі», тобто у відволіканні від мовних засобів його вираження. Тоді одна й та ж думка граматично виражена реченнями різних мов, є тим самим судженням. У такому трактуванні судження є тим спільним, що зберігається в розповідних реченнях за перекладу з однієї мови на іншу.

Співвідношення речення і судження в сучасній логіці, що бере до уваги мову як втілення мислення, розглядається ще у зв'язку з терміном «висловлювання». Висловлювання — це граматично правильне розповідне речення, смислом якого є судження, а значенням такі логічні об'єкти, як «істина» або «хиба». У традиційній логіці термін