було віднайдено більший засновок. Установивши потім, що 10 вересня у касі заготівельного пункту грошей не було, слідчий дійшов висновку про те, що заготівельний пункт не міг 10 вересня проводити закупівлю продуктів. У чистому вигляді цей умовивід має таку форму:
Якщо в день визиски квитанції у касі заготівельного пункту відсутні гроші,, то закупівля продуктів не проводилася. 10 вересня в касі заготівельного пункту грошей не була
Отже, 10 вересня закупівля продукт» не проводилася.
Хід подальшого міркування був такий:
Якщо 10 вересня закупівля продукті» не проводилася, то квитанції не виписувалися.
Ю вересня закупівля продуктів не проводилася. \
Отже, 10 вересня квитанції не виписувалися.
Так завдяки ряду умовиводів слідчий дійшов висновку про те, що квитанції виписувалися 10 вересня не у зв'язку із закупівлею заготівельним пунктом продуктів.
Умовні силогізми застосовуються під час перевірки достовірності свідчень. Установлення фактів і перевірка достовірності показань – це здебільшого один і той самий пізнавальний процес. За допомогою дослідження фактів, повідомлених свідком, потерпілим, обвинувачуваним або іншою особою, розв'язується питання про достовірність свідчень цієї особи про ці факти. Встановивши, наприклад, що 1) «вікно не відчинялось і 2) «крізь вікно ніхто не вистрибував», слідчий тим самим переконався в недостовірності свідчень про ці факти дружини й доньки потерпілого. Умовивід, як уже відомо, відбувається у такому випадку у формі заперечуючого модусу: від відсутності наслідків, виведених із повідомленого факту, доходять висновку про відсутність цього факту; від відсутності повідомленого факту переходять потім до висновку про хибність джерела відомостей про цей факт
Висновок про якість свідчень може бути зроблений не тільки від відсутності фактів до хибності показань, а й від наявності фактів до достовірності свідчень. Більший засновок у таких випадках має бути еквівалентним умовним судженням. Умовивід звичайно виражається в такій формі:
Якщо свідчення І. правильні, то мають існувати названі ним
факти А, В, С.
Повідомлені І факти А, В, С існують.
Отже, показання 1 правильні.
Умовні силогізми використовуються для здобуття знань про те, які факти (сліди), окрім установлених, мають існувати у даному конкретному випадку, і, таким вином, допомагають визначити напрямок пошуку слідів (фактів) у справі. Найчастіше для цієї мети застосовується стверджуючий модус (modus ponens) і суто умовні силогізми.
