Р Е Ф Е Р А Т

На тему: “Греко-Католицька церква в культурно-національному розвитку Галичини і Закарпаття”

План.

Адаптація греко-католицької церкви.

Утворення єпархій.

Греко-Католицька церква на українських землях під владою Польщі, та ін. держав.

Роздуми Франка та Павлика про Греко-Католицьку церкву.

Суспільно-політична активність Греко-Католицької церкви.

1. Адаптація греко-католицької церкви

Проблема адаптації є надзвичайно важливою для тих соіальних й етнічних груп, які не мають власної держави, а в даному разі - й церков, що не отримують допомоги з боку держав, на території яких вони розміщені. Історично закарпатські русини (закарпатці) були народом без власної держави, а їхня Греко-Католицька церква в південних рай-онах Карпат змушена була функціонувати в умовах політичних систем, які протягом трьох з полови-ною століть формально підтримувалися Римо-Католицькою церквою в Угорському королівстві та Словаччині, протестантською церквою в Семиграді або комушстично-атеїстич-ним режимом у Радянському Союзі та сощалістичній Чехословаччині. Греко-Католицька церква i її вipнi змушені були пристосовуватися до реально існуючої політичної системи.

Самий термін "адаптація" вказуе на те, що icнyє норма, від якої особа намагається звільнитися для того, щоб пристосува-тися до iншої норми, відповідної тому політичному й соціальному середовищу, в якому вона живе. Щодо греко-католиків Закарпаття, то їхня первинна норма характеризувалася наявністю в бого-служінні літургії св. Івана Золотоустого церковно-слов'янською мовою, використанням замість григоріанського календаря юліанського, здійсненням євхаристії "під двома ви-дами" (хліб i вино). Ця норма виявлялася також у культивуванні певних звичаїв, зокрема в неприйнятті целібату парафіяльним духовенством, відгородженні вівтаря від вірних іконостасом, церков-ному cпiвi без акомпанементу тощо. Ці та інші елементи разом творили "руську віру", сповідники якої були носіями руснацького (русинського) етносу i майбутнього народу - складової частини укpaїнської нації.[ Людина і світ, ст. 3]

Досліджуючи феномен етноконфесійної адаптації греко-католиків Закарпат-тя, спостерігаємо в них три групи з власними адаптивними особливостями: 1) пуристи, 2) адаптовані, 3) асимільовані.

Пуристи ідентифікують себе з даною традиційною нормою й уникають будь-яких, навіть найменших змін засвоєного канону. Уже в XVII ст., коли унія була запроваджена на териториї всього Карпатського регіону, деякі священики, наприклад Михайло Андрела, наполегливо протидіяли будь-якому поєднанню чи навіть зближенню з католицьким світом, оскільки вважали, що це "зіпсує чистоту руської православної віри". У XIX ст. з'явилися iншi пурис-ти, такі як Адольф До-брянський, який був керівником організаційного комітету "Автономії ка-толиків Угорського королівства" i виступав на захист Греко-Католицької церкви перед наступом мадяризації i латинізації. Традиції пуризму у Сполучених Штатах Америки в кінці XIX - першій поло-вині XX ст. захищали деякі греко-католицькі священики, серед них Олексій Тот i Орест Чорняк, які вбачали загрозу греко-католицькій нормі внаслідок впливу римо-католицького обряду.

На протилежному боці знаходилися асимільовані, тобто особи, готові на прийняття змін, необхідних для пристосування до політичних i соціальних стандарта пашнівної культури. 3 цієї причини в XVII ст. єпископи Семеон Ольшавський i Гавриїл Блажовський відмовилися від посад апостольських вiкapiїв i віддали всю Мукачівську єпархію під юрисдикцію римо-католицького єпископа в Егepi. У другій половині XIX ст. єпископи Штефан Панкович з Мукачева i Штефан Новак з Пряшева, а також світські й духовні діячі "Центрального комітету греко-католиків у Буда-пешті" зробили все можливе для впровадження в парафіяльних школах замість русинської, а в літургії замість церковно-слов'янської мадярської мови - спочатку в парафіях Гайдудорозького вікаріату, а потім в усій єпархії. [Людина і світ, ст. 4]

Діючи таким чином, асимільовані вважали, що зміцнять Греко-Католицьку церкву в умовах мадяризації, яка планомрно здійснювалася угорським урядом перед Першою світовою війною. Схожа ситуація виникла у США після Другої свiтовoї війни, коли кілька єпископів i священиків замінили церковнослов'янську мову літургії i русинську проповідь на англійську, прийняли західний гри-горіанський календар i навіть скасували іконостаси, намагаючись наблизити свої східні (греко-католицькі) церкви до римо-католицьких, щоб у такий cпociб пристосуватися до "американської норми".

Поміж пуристами й асимільованими серединне становище посідають при-хильники адаптації. Вони здатні оцінити суспільні та політичні реалії, в яких живуть, i намагаються пристосуватися до них, не піддаючи ризику свою власну релігйну й національну ідентичність. Пер-шим між адаптованими був Василь Тарасович, який у першій половині XVII ст. виконував функції єпископа Мукачева. Хоч Тарасович i підтримував ідею унії, але розумів, що особлива ситуація, яка складалася в 30-40-х pp. XVII ст., - зміцнення політичної позиції Семиградського протестантського володаря, котрий всіляко намагався протидіяти зближенню з його габсбурзьким католицьким ворогом, – вимагала підтримки православ'я.

Діючи таким чином, "православний" Тарасович створив необхідні переду-мови для свого наступника Парфенія Петровіча, який став першим уніатським єпископом Мукачева. До адаптованих також на-лежав єпископ Михайло Ольшавський, який у XVIII ст. склав присягу на вірність Егерському (ма-дярському) єпископу й водночас домагався незалежності для Мукачівської єпapxiї, що й сталося за єпископства його на-ступника Івана Брадача. Більш сучасним прикла-дом адаптації є діяльність єпископа Василя Ткача після 1929 р. він погодився на впровадження папського декрету про целібат греко-католицьких священників, але водночас вимагав збереження інших елементів східного обряду. До нових політичних обставин після Другої світової війни намагалися адапту-ватися єпископи Павло Гойдич з Пряшева й Тео-дор Ромжа з Мукачева. Їх зусилля могли б стати плідними, якби не комуністичний режим у Радянському Союзі та Чехословаччині, що за будь-яку ціну прагнув покінчити з греко-католицизмом.

Як же практично i на якому етноконфесійному тлі відбувалися процеси асиміляції та адаптації у Закарпатті під владою Австро-Угорської