У цьому поліетнічному peгіoнi проживали русини, румуни, угорці, словаки. Найбільшим мicтом єпap-xiї був Гайдудорог, де тоді проживало 5198 греко-ка-толицьких парафіян. У парафіях з церковно-слов'янською літургічною мовою було зареєстровано 3664, а в парафіях з румунською мовою - 1534 віруючих. Водночас кількість греко-католиків у кpaї розподілялась таким чином: в Ужгороді - 2372, Мукачеві - 959, Берегові -195, Пряшеві - 293, Наїредьхазі - 762, Надька-ролі - 1564, Сатмарієтметі - 1607, Шаторальуйхелі -1396, а також 705 свяще-ників, 120 монахів, 100 вчителів, 120 кліриків (семінаристів) - усього 1011 служителів культу.

Більшість парафіян єпаpxiї становили русини:

їx було 345 786, тобто 63,8% від ycix греко-католиків. Але в жодному комітаті (повіті) русини не складали 100% греко-католицького населения. Значною була й кількість румунських віруючих -113255 - 20,89%. Серед угорського населения гре-кокатоликів було 33 786, тобто 6,23%. Греко-католиків, які розмовляли сло-вацькою мовою, в єпаpxiї нараховувалось 5146, тоб-то 0,94%.

У межах Мукачівської єпаpxiї 42 888, тобто 7,91% парафіян слухали церковні проповіді двома мовами. Серед білінгвів найчисельнішими були ру-сино-угорці - (53,68%i), тобто 5,37% вcix греко-католиків єпаpxiї.

Закарпатська греко-католицька церква під вла-дою угорців до середини XIX ст. жила спокійним життям, оскільки її стабільний - у правовому й соціальному відношенні - стан залежав від мирно-го співіснування в регіоні багатьох конфесій, серед яких було й кілька протестантських. В Угорщині під австрійською владою мадяризація не набула таких масштабів, як латинізація й полонізація греко-като-ликів у Галичині. Інша річ, що бути угорцем на цих землях означало отримати своєрідний аванс національних пільг, пере-дусім для шляхти.

Якщо порівняти стано-вище греко-католиків у Польщі й Угорщині (тобто в Закарпатті під владою угорської еліти), то матимемо таку картину. Греко-католицька спільнота в Польщі, як національна меншина, в XIX ст. почала набувати рис національних, українських. Варто пригадати, що в межах Російської iмпepiї існуюча до останньої чверті XIX ст. уніатська спільнота (в Підляшші), яка боролася за збереження своєї віри, боролася водночас за приналежність до католицької Польщі. Хоча на історичних руських землях Угорщини літургічною мовою була церковнослов'янська, в XIX ст. у церквах співали i проголошували проповіді по-угорськи. 3'явилася потреба перекласти всю літургічну та іншу обрядову практику на цю мову.

Говорячи про мадяризацію, варто сказати i про зворотний процес. Cnoci6 мислення вірних змінювався внаслідок національного відродження. Воно привело до того, що літургія по-угорськи ста-ла, з одного боку, духов-ною потребою віруючих, а з другого - ототожнювалася в їхній свідомості з належністю до угорського народу. Це зрозуміла еліта та церковна ієрархія, отож з другої половини XVIII й особливо у XIX ст. розпочався переклад літургічних текстів з церковно-слов'янської на угорську мову. Звичайно, для угорців - греко-католиків це був позитивний процес, але для русинів - греко-католиків (які до того ж складали більшість у Мукачівській єпapxiї – 63,8%) то було негативне явище, що дістало назву "мадяризація".

У кінці XVIII ст. в мicтi Гайдудорог, яке згодом дало назву греко-като-лицькій єпapxiї з осідком в Ньїредьгазі, виникла потреба вивчати руську и румунську мови, оскільки діти їx вже не розуміли. В середині XIX ст. угорський парламент мав вирішити питання про пере-клад богослужбових книг русинською й румунською мовами, але так i не зробив цього. У XIX ст. угорська територія разом із Семиградом, як i вся Галичина, перебувала у складі Габсбурзької iм-перії. У Східній Галичині, користуючись певною самодостатністю, український греко-католицизм розвивався як однорадна етноконфесійна спільнота. Подібної динаміки набувала й семиградська спільнота, що складалася майже виключно з румунських католиюв візантійського обряду. Стабілізовувалася i їx церковна структура.

У середині XIX ст. постала митрополія, яка була вилучена з-під юрисдикції примаса Угорщини й керувалася безпосередньо Апостольською столицею. Стан цієї митрополії нагадував ситуацію, яка раніше була в Галичині. В період II Речі Посполитої тут майже нічого не змінилося. Мит-рополит Львівський тільки формально підлягав католицькому примасу. Семи-градська митрополія, ра-зом з угорським єпископст-вом з осідком в Ораді (Нагіварад) після Першої світовоі війни залишилася за Румунїєю. Вона втратила будь-які зв'язки з Угорською державою, хоча в ній до 1918 р. проживало 70 тис. угорців - греко-католиків. Румунів же цього обряду було в 10 разів менше.

Істотною відмінністю становища греко-католиків в Галичині й Закарпатті з етноконфесійного погляду слід вважати й та-ку тенденцію. На ук-раїнських землях під вла-дою Польщі греко-католицький обряд не лише не став релігією поляків, а й з часом перетворився на народну, національну релігію галичан-українців. В Угорщині (разом із Закарпаттям в її складі) в сере-дині XIX ст. більшість гре-ко-католиків були угорцями. Після Першої світової війни в "малій Угорській державі" (поза русинським (українським) Закарпаттям, яке залишилося під владою Угорщини) майже Bci греко-католики теж бу-ли угорцями.

У Львові та інших містах Східної Галичини у другій половині ХІХ ст. сформувалися культура та інтелектуальне життя, пов’язані з Греко-Католицькою церквою безповередньо або опосередковано через її досить історичний вплив на галицьких українців. Ці чинники сприяли українізації як самої церкви так і галицького суспільства. Греко-католики в Угорщині (самі угорці) мали