Головна заслуга у збереженні національного обличчя українського народу у Галичині, підкреслював I. Франко, на-лежала селянству, а не священикам. Своєю участю у суспільно-політичному pyci галицьких українців уніатське ду-ховенство переслідувало власні корисливі цілі, намагаючись підпорядкувати їм весь народ. Клерикальне забарвлення цього руху було головною причиною його слабості, ознакою низького рівня його розвитку.

Основний зміст суспільно-політичної активності уніатського духовенства полягав у захисті існуючого суспільно-політичного ладу, у боротьбі проти прогресивної думки i революційних pyxiв. Kopeні цього явища I, Франко вбачав у тому, що «всяке духовенство, будь воно й так зв'язане з життям народним, як наше, потягає завсігди далеко більше до патріархальних феодальних ідеалів, ніж до ліберальних. існування його зв'язане нерозлучно з існуванням авторите-ту, поваги церковної в ділах віри i розуму та поваги фео-дальної в ділах суспільних». Тому всякий опозиційний щодо існуючого політичного ладу рух, підкреслював I. Франко, мусить мати в coбi значну i замітну примітку проти попівства».

Висновок про необхідність активної боротьби проти уніатського духовенства був врахований I. Франком та М. Пав-ликом при складанні програмних документів галицького соціалістичного руху. Уже під час складання «Програми польських i руських соціалістів Східної Галичини», між ними та польськими соціалістами виникла дискусія з приводу вклю-чення в неї положения про потребу поєднання пропаганди соціалістичних ідей з поширенням раціоналізму та позитивізму. Українські соціалісти відстоювали розширене тлумачення основних завдань соціалістичної пропаганди. Однак позиція I. Франка та М. Павлика не знайшла підтримки у галицьких соціалістів польської національності. Тому вона не була відображена ні в січневій, ні в травневій програмах 1881 р. Обидві програми обмежилися загальними теоретичпними положеннями про потребу перетворення peлігії у приватну справу кожного та про поступове її відмирання у соціалістичному суспільстві. У своему популярному викладі програмних завдань галиць-ких coціалістів, розрахованому для поширення серед українських poбітників i селян, I. Франко дещо конкретизував ці положения вимогою про відокремлення церкви від школи.

Отже, до кінця свого життя I. Франко, як i M. Павлик, займав чітко виражені антиклерикальні позиції. Це знайшло відображення, зокрема, в їхній негативній у цілому оцінці ролі уніатського духовенства у суспільно-політичному життi Галичини. Для послаблення позицій клерикалів I. Фран-ко та M. Павлик поряд з програмною вимогою відокремлення церкви від держави висували вимогу світської емансипації політичного життя краю та поєднання пропаганди соціалістичних ідей з поширенням раціоналізму.

Водночас оцінки I. Франком суспільно-політичної активностi греко-католицької церкви були набагато глибшими й об'єктивнішими від аналогічних оцінок M. Павлика. Як відзначав I. Франко стосовно M. Павлика, «правдивою idee fixe протягом ycieї його діяльності була не боротьба проти релігійних переконань та світогляду, а боротьба против руського духовенства i навіть іще спеціальніше — боротьба проти надужить того духовенства в його поводженню з селянами... На жаль, треба, сказати, що ся боротьба таки принесла не-мало шкоди радикальній партії яко полтичній організації i причинилася ся багато до збільшення розстрою в рядах її прихильників та неясности в її тактиці». Погляди I. Фран-ка відзначалися більшою толерантністю i точніше враховували вci реалії суспільно-політичного життя у Галичині. Залишаючись на антиклерикальних позиціях, він водночас вважав можливим виступати на захист греко-католицьких священиків, коли цього вимагали загальнодемократичні інтереси.

Абсолютна більшість оцінок соціальної доктрини i суспільно-політичної активності уніатського духовенства, що містяться у творах I. Франка та M. Павлика, зберігають своє актуальне значення для сучасних радянських дослід-ників. Особливу увагу привертають диференціація poлi верxiвки греко-католицької церкви та рядових священиків, які в масі своїй зберігали тісні зв'язки з народом, положення про порівняну слабкість ультрамонтанських тенденцій у діяльності уніатського духовенства, а також конкретні оцінки внеску клерикалів у формувания течій та партій у суспільно-політичному житті Галичини 1830—1890-х років.

Література:

“Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму і реформації”, за ред. Гринів Є. А. Київ 1991.

Журнал “Людина і світ” №9 вересень 2001.

Франко І. “Що се за інтелігенція галицькі попи?” – К., 1929.

Павлик А. “Про русько українські читальні” – К., 1985.

Химка “ГКЦ і національне відродження” – К., 1997.