патріарх Нікон не мав великої освіти. Але зате він оточив себе ученими українцями, із яких найбільшу роль став відігравати Арсеній Грек. Виховання й освіту він одержав у Єзуїтів, після прибуття на Схід він прийняв Магометанство, потім знову примкнув до православ'я, а потім схилився до католицтва. Коли він з'явився в Москві, його відправили в Соловецкий монастир як небезпечного єретика. Звідси і взяв його Нікон до себе і відразу зробив помічником у церковних справах. Це викликало велику спокусу і ремство в середовищі віруючого населення. Але суперечити Ніконові було не можливо. Цар надав йому необмежені права в справах церкви. Нікон, підбадьорений царем, робив, що хотів, не радячись ні з ким. Спираючись на царську дружбу і владу, він рішуче приступив до церковної реформи.
Нікон називав себе за прикладом римського папи «крайнім святителем», титулувався «великим государем» і був одним із самих заможних людей Росії. До архієреїв ставився надмінно, принижував і переслідував інше духовенство. Усі страшилися і тріпотіли перед Ніконом. Історик Ключевский називає Нікона церковним диктатором.
В ті часи ще не було друкарень, книги переписувалися вручну. В Росії богослужбові книги писалися в монастирях і особливих майстернях при єпіскопах. Російський народ любив книгу і вмів її берегти як святиню. Найменша описка в книзі, недогляд, помилка вважалися великим гріхом. От чому численні рукописи старого часу , що дійшли до нас, відрізняються чистотою і красою написання. У стародавніх рукописах важко зустріти виправлення і закреслення. Помічені в старих книгах істотні похибки були усунуті ще до Нікона, коли в Москві почала діяти друкарня. Виправлення книг проводилося з великою обережністю.
Зовсім інакше проводилося виправлення за патріарха Нікона. На соборі 1654р. було вирішено виправляти богослужбові книги за стародавніми грецькими і стародавньослов'янськими книгами, насправді ж виправлення відбувалося за новими грецькими книгами, що були надруковані у єзуїтських друкарнях Венеції і Парижа. Про ці книги навіть самі греки відзивалися як про перекручені і погрішні.
Найважливішими змінами та нововведеннями були такі:
Замість двоперсного хресного знаку, що був перейнятий на Русі від грецької православної церкви разом із християнством, була введено триперстя.
В старих книжках у сполученні з духом слов'янської мови завжди писалося і вимовлялося ім'я Спасителя «Ісус», в нових книжках це ім'я було перероблено на грецизоване «Іісус».
В старих книжках встановлено під час хрещення, вінчання й посвячення храму робити обхід за сонцем в знак того, що ми йдемо під Сонцем-Христом. В нових книжках введено обхід проти сонця.
В старих книжках, у Символі Віри, читається: «И в Духа Святого Господа истиннаго и животворящаго», після ж виправлення слово «истиннаго» було викинуто.
Замість «сугубої», тобто подвійної аллілуії, була введена «трегубая» (потрійна) аллілуія.
Божественну літургію в стародавній Русі чинили на семи просфорах нові справщини ввели пятипросфор`я, тобто дві просфори виключили.
Ці зміни церковних узаконень і обрядів не могла не викликати різкого опору з боку російських людей, що свято берегли святі книги і звичаї.
Окрім цього факту зміни стародавніх книг та церковних звичаїв різкий опір серед людей викликали ті засоби, за допомогою яких патріарх Нікон та цар, що підтримував його, насаджували ці нововведення. Жорстоким гонінням і стратам піддалися російські люди, що не сприймали церковних нововведень.
Патріарх Нікон почав свої реформи із скасування двоперсного додавання. Вся російська церква творила тоді Хресний знак двоперстям: три пальці (великий і два останніх) складали в ім'я святої трійці, а два (вказівний і середній) - в ім'я двох єств у Христі - божественного і людського. Святі отці свідчать, що сам Христос благословляв своїх учнів саме таким перстоскладанням. Нікон же наказав знаменуватися триперстям: складати перші три персти в ім'я святої Трійці, а два останні «иметь праздными», тобто ними нічого не зображували.
Жодний святий отець і жоден із стародавніх соборів не свідчив про триперстя. Крім того, що в ньому не зображувалися два христовых єства, ще не правильно зображували на собі хрест трьома перстами в ім'я святої трійці, не сповідуючи в них людського єства Христа.
Ці дії Нікона і його однодумців зробили їх в очах російського народу єретиками і відступниками від святої церкви.
Проте дворянська держава вбачила в старообрядництві рух що підривав підвалини кріпосницького ладу й авторитет пануючої церкви. На церковному соборі 1666-1667 рр. прихильники старовір`я були визнані єретиками і розкольниками. Тим самим вони підпадали під дію статей «Уложения» 1649 р., за якими злочин проти віри та церкви вимагав страти злочинчів. Проте деякий час уряд обмежувався порівняно помірними покараннями – засланням із конфіскацією майна. Лише після того, як старообрядницький рух набуває великих розмірів і переростає рамки тільки релігійного руху, а політичні симпатії прихильників «старої віри» стають більш визначеними, уряд переходить до політики жорстоких репресії. Починаючи з 1676 року, стали з'являтися укази про розшук розкольників і спалення їх у зрубах. У 1682 році були спалені пустозерскі ссильники на чолі з Авакумом – загальновизнаним лідером старообрядництва того часу. А в 1685 році були видані особливі статті про міський суд, за якими завзятих розкольників мали спалювати в зрубах, тих, що приймають стару віру - бити батогом, а інших розкольників - засилати в монастир. Для розшуку старовірів, що втікали від переслідування, направлялися спеціальні воєнізовані групи. Проте всі ці заходи не призводили до яких-небудь суттєвих результатів. Число прихильників «старої віри» продовжувало неухильно зростати.
Петро I у початковий період свого царювання мало цікавився релігійними справами.
