Антихристологія займала визначне місце у віровченні безпоповщини, але її питома вага в різноманітних безпоповских толках була неоднаковою: менше - в помірних і більше - у крайніх, радикальних, що найбільш рішуче протестували (хоча й у релігійній формі) проти самодержавно-кріпосницького ладу. За винятком декількох безпоповских течій, що проповідували воцаріння антихриста особисто (тобто втіленого в конкретних особах), всі інші визнавали воцаріння антихриста духовного (тобто сукупність єресей, що перебували на їхню думку, в офіційній церкві). Безпоповці в принципі не заперечували монархію ,їхнє вороже ставлення до царської влади пояснювалося головним чином тим, що вона переслідувала старообрядництво і покровительствувала пануючій церкві. В силу цього більшість безпоповців довгий час виключало богомолення за царя.

Всі церковні таїнства безпоповці поділяють на «нужно потребные» і «просто потребные». До перших вони відносять тільки хрещення, покаяння (сповідь) і причастя; інші ж таїнства, на їхню думку, «для порятунку душі» не обов'язкові. Хрещення і сповідь дозволяється за необхідності проводити звичайній людині. Причастя безпоповці тлумачать у духовному сенсі (як бажання причаститься святих таїнств). Що стосується шлюбу, то якщо для початкової безпоповщини було характерно його рішуче заперечення, то пізніше, у другій половині XVIII століття, «брачники», або «новожони», були вже майже у всіх основних толках безпоповщини. Керування общиною і богослужбовою практикою здійснювалися у безпоповців виборними наставниками і начотчиками.

На формування безпоповщини певний вплив мали місцеві умови і релігійні традиції Півночі і Північного Заходу Росії. У важкодоступному і малонаселеному Помор'ї церков було мало, причому деякі з них довго залишалися без священиків. Тому багато жителів цього краю вмирали без сповіді і причастя, немовлята хрестилися звичайними людьми, шлюбні пари жили без вінчання. Зрідка поморці, збираючись на суспільне богослужіння без попа, задовольнялися службою начотчика. Все це полегшило поширення в Помор'ї старообрядництва саме у формі безпоповщини.

Формування безпоповщини відбувалося не без впливу релігійних традицій Новгородської і Псковской земель, що були відомі в XIV - XVI сторіччях як центри реформаційних течій стригольників .

Для початкової історії безпоповщини характерно те, що основних своїх послідовників вона знайшла серед черносошного селянства Півночі і Північного Сходу. Усі основні толки безпоповщини сформувалися в регіонах, розташованих північніше Москви, і лише пізніше, з другої половини XVIII століття, безпоповщина стала поступово просуватися на південь.

Безпоповщина ніколи не являла собою єдиного релігійного утворення, розпадаючись на такі основні толки: поморський, федосіївский, філіпповский, нетовский і мандрівничий. Всі вони, за винятком мандрівничого, склалися наприкінці XVII або на початку XVIII століття. Ставлення безпоповців до православ'я і до поповщини, як правило, характеризувалося релігійною нетерпимістю і фанатизмом. Усіх , хто переходив до них з православ`я, поповців і навіть безпоповців-неперекрещенців безпоповці-перекрещенці приймали тільки через повторне хрещення, тобто так само, як єретиків та іновірців, «першим чином». Релігійну відчуженість (аж до заборони спілкуватися між собою в їжі і молитві) виявляли стосовно один одног навіть близькі за віровченням безпоповскі толки .

Найбільшим впливом у безпоповщині першої половини XVIII століття користувалася поморщина. Перша поморська община виникла в 1694 році (за іншими данними - у 1695) серед повенецьких лісів, по річці Вигу, біля озера Виг. Її фундатором був дяк Данило Вікулін, тому і сам толк іноді називають даниловским. Проте популярність і вплив у старообрядницькому світі Виговска община отримала завдяки двом братам - Андрію та Семену Денисовим, що походили із зубожілої гілки роду князів Мишецких.

Перший час Виговска община була майже винятково селянською за своїм складом, із невеличким домішком чернечого елемента. Умови життя були надзвичайно суворими, членам общини потрібно було самотужки розчищати непрохідні території під жили і ріллю. Спочатку було введено навіть спільне споживання. В поглядах поморців цього періоду, наповненого боротьбою за існування в умовах суворої природи, відчувалося різке протиставлення «світу» і общини «християн євангельського проповідування». Поморці заперечили царську владу («за царя не молимо»), не приймали вони з «світу антихриста» і попів. Перед кінцем світу рекомендувалося вести доброчесне і незаймане життя, щоб потрапити в число божих обранців і забезпечити собі райське життя. У зв'язку з прийдешнім кінцем світу шлюб проголошувався таким що втратив будь-який сенс.

Поступово населення Выговскої общини збільшувалося за рахунок людей ,що втікали, шукаючи порятунок, зростала кількість скитів і подвірь, поступово виникли різноманітні майстерні, кузні, цегельні заводи. Потреба у хлібі й інших харчових продуктах змусила общинників вступити в економічний зв'язок із центральної Росією, тобто із «світом антихриста». Виговці почали займатися рибальством, тваринництвом, хліборобством на орендованій землі, полюванням і торгівлею хутром. Вже незабаром Виговская община переросла в значне торгово-промислове підприємство на артільних засадах. З'явилися торгові контори виговців у Москві, Петербурзі, Петрозаводську, Нижньому Новгороді, Стародуб`ї та інших містах. Старій рівності наступив кінець, став проводитися суворий поділ між «скитниками» і «робочими людьми». Економічна і соціальна диференціація незабаром призвела до відступу у питаннях ставлення до «світу». За свою згоду посилати робітників на Повенецкий металургійний завод виговці одержали свободу проживання в скитах і поселеннях і свободу богослужіння. Керівництво виговців без опору погодилося на введення подвійного подушного (який, до речі , дійшов до них тільки в 1722 році).

У 1722 році на Виг був посланий ієромонахах Неофіт, що повинний був провести «разглагольство про веру». Проте він виявився занадто слабким у привселюдній