богині землі Кі, які самі вийшли з первісного водяного хаосу. Вавилонці запозичили шумерський пантеон, крім того, вшановували бога бурі та грому Адада, сімку астральних богів: Юпітера - Мардука, Марса - Нергала, Меркурія - Набу, Сатурна - Нінурта, та вже згадуваних Венеру - Іштар, Шамаша й Сіна. Добрих богів вавилонці найчастіше зображували у вигляді шеду - пятиногих крилатих людинобиків, злих - у вигляді почвар зі спотвореним гримасою обличчям. Пантеон ассирійських богів очолював Аншур, якого вважали царем богів, тобто покровителем царської влади . Характерно, що ассирійці віддавали перевагу богу громовержцю Ададу над богом підземних вод Еа.
Культ води посідав у релігійно-міфологічному світогляді населення Месопотамії особливе місце. Воду там уважали основою всього сущого, з водяного хаосу починали біографію Всесвіту. Воді приписували здатність очищати від гріхів (ця віра послужила основою для християнської ідеї хрещення занурюванням у воду).
Мешканці Месопотамії вірили у потойбічне життя. Загробне життя в "країні без вороття" уявлялося їм невідрадним животінням, коли доводиться вічно терпіти спрагу і вгамувати голод глиною й пилюкою.щоб хоть трохи скрасити страждене існування на тому світі, небіжчикові клали в могилу трохи їжі та напоїв. Про це мав подбати син покійного, тому вавилонець прагнув будь що мати сина, хоча б приймака.
Ідея про відплату за вчинки людини , як уже зазначалося, в Месопотамії не виникла, небізжчик і добре, й лихе залишав живим. Єдиною винагородою праведнику на тому світі служила можливість пити чисту воду та раз на рік підніматися на землю з похмурого підземелля богині Ерешкігаль, щоб подихати пахощами жертовних спалень. Можна уявити собі, наскільки безрадісно жилося людям у Месопотамії в постійній боротьбі з грізною природою, якщо вони навіть не перейнялися вірою, що бодай після смерті заживуть по-людськи. Навіть більше, релігія в Месопотамії не обіцяла нікому безсмертя. Думка про марність сподівань на безсмертя виразно проходить в епосі про Гільгамеша та в міфі про Адапа.
Адап син богині Еа, відламав Південному вітрові крило, коли той перекинув його човен з рибою. Бог Ану покликав Адапа на свій суд. Адапу порадили нічого не їсти й не пити зі столу Ану, бо частування може бути отруєним. Адап дотримався цієї поради, проте припустився фатальної помилки, бо Ану не просто пересердився на хороброго юнака, а так його уподобав, що вирішив пригостити стравою, яка дає безсмертя. Припускають що цей міф міг лягти в основу старозаповітної притчі про продаж Ісавом первородства за миску сочевичної юшки.
З Месопотамії до нас дійшла найдавніша версія мифу про гріхопадіння, яка включена пізніше до Біблії. Згідно з нею, перші мешканці райського саду порушили сувору заборону богів зривати плоди з дерева одягу, і боги не бажаючи щоб люди не з'їли плодів з дерева життя і стали безсмертними, прогнали їх з раю.
Американський ассиріолог Е. К'єра так прокоментував цей міф, відомий більше в біблійній редакції: " У цьому випадку вина за те, що людство не здобуло безсмертя, падає і на Бога, і на людей. Адаму і Єві треба було негайно пройтися по всіх деревах і завершити справу, якщо вони вже її почали. Пропустиш нагоду - боги подбають, щоб іншої не трапилося.
Складається враження, що в Месопотамії при всій міцності релігійно-міфологічної традиції існували сумніви щодо правильності релігійних ідей, проповідуваних жерцями. Підставою для такого припущення служать окремі вавилонські імена, а також той промовистий факт, що тамтешнє купецтво вже не задовольнялося клятвою ім'ям Бога при укладенні торгових договорів, а ставило умову, щоб порушник договору зібрав кінчиком язика з землі 2л зерен гірчиці.
Релігійно-міфологічний світогляд населення долини річок-близнюків помітно вплинув на формування інших стародавніх релігій, у тому числі християнської.
