і після смерті. Раніше аморфні духи наділяються іменами та певними функціями, виникає ієрархія духів, що відбиває певною мірою соціальну ієрархію. Поступово ці духи перетворюються на богів. Культова діяльність стає спеціалізованою діяльністю, а їх виконавці виокремлюються у самостійну соціальну групу. Починають формуватися релігійні організації. Формування держав знаменувало собою і становлення національно-державних релігій. Одне з перших державних утворень виникає у долині річки Нил у 2 тис. до н.е. В основному релігія Давнього Єгипту мала політеїстичний характер. Найдавнішою формою релігії було поклоніння місцевим божествам – покровителям номів (номи – залишки давніх племен). Культ номових богів був дуже стійкиим та існував протягом усієї історії Давнього Єгипту. Кожний ном почитав свою священну тварину: у Файюмському оазисі – крокодила, у Бубастисі – кішку, у Елефантині – барана, у Нехебі – водяну лілію, у громаді Пе – бджолу, у Буто – змію. Згодом відбувається антропоморфізація священних тварин: кішка перетворюється у богиню Бастет, сокіл – у бога Гора, ібіс – у бога Тота, собака – у бога Анубіса, крокодил – у бога Собека, корова – у богиню Хатор. Згодом, якщо який небудь ном ставав центром державного об’єднання країни, то його покровитель ставав предметом загальнодержавного культу. Найдавнішим з давньоєгипетських богів був сокіл Гор, якому поклонялися у Ієраконполі. Царі – почитателі Гора стали першими, хто об’єднав Єгипет. Найбільш поширеним божеством слід вважати Осириса, що ототожнювався з умираючою та воскреслою природою і був володарем потойбічного світу, а також його дружина Ісида – покровителька материнства, плодючості. Згідно міфу Осирис був царем Єгипту, був зрадницьки вбитий його братом Сетом. Син Оси риса Гор переміг Сета та воскресив батька, але той залишився у підземному царстві. Цей міф є образне оповідання про посіяне та проросле хлібне зерно і є одним з варіантів широко розповсюдженого давнього землеробського культу умираючого та воскресаю чого бога рослинного світу. Наступна іпостась Оси риса пов’язана з його володарюванням у підземному світі. У могили єгиптяни клали статуетки Осириса, що символізувало воскресіння.
Велике місце займав заупокійний культ. Згідно віруванням єгиптян кожна людина є синтез трьох основних субстанцій: фізичне тіло, духовний двійник, душа. Існування цих субстанцій разом може дарувати безсмертя. Ось чому єгиптяни надавали такого значення муміфікації померлих та похованню мумій у гробницях (пірамідах). Потойбічне існування сприймалося як продовження земного життя. Від того, як було проведено обряд поховання, залежало й життя на тому світі. Основою взаємовідношення людей з богами були жертвоприношення. Спробу повалення влади жерців належала фараону Аменхотепу 1V, який відмінив культ богів у державі, закрив їхні храми і наказав поклонятися тільки одному богу – Атону, якого символізував сонячний диск. Заради нього він змінює своє ім’я на Ехнатон та переніс резиденцію у місто Ахетатон. Новий релігійний культ проіснував лише при житті фараона, а після його смерті відновлюється культ старих богів. Його син Тутанхатон змінює ім’я на Тутанхамон (на честь бога Амона-Ра). Знову відновлюється влада жерців, яка мала вплив на всі ланки розумової діяльності: мистецтво, архітектуру, скульптуру.
Єгипетське вчення про триєдине божество (Пта-Ра-Амон) могло сильно вплинути на християнський догмат про Трійцю. Так само єгипетський погляд на потойбічний світ з «Книги мертвих» з її ідеєю потойбічної відплати міг стати прототипом християнського вчення про Страшний суд. Зооморфність пантеону богів вплинула й на формування іконографії християнських святих (Святий Христофор з головою собаки). Не виключено, що образ Ісиди, яка тримає на руках малюка Гора на руках, вплинув на іконографію Богородиці. Культ богині Ісиди був одним з популярних у Римській імперії.
Характерні риси давньоєгипетської релігії:
1. Тісний зв’язок з магією;
2. Синкретизм: об’єднання в одне декількох божеств; перенесення якостей одного бога на іншого;
3. Наявність антропоморфізму та зооморфізму у зображенні богів;
4. Відсутність єдиної релігійної системи, панування політеїзму;
5. Існування заупокійного культу та потойбічного суду над померлими.
Зороастризм є дуалістичною релігією, в основі якої лежить уявлення про протиборство добра і зла. Це давньоіранська релігія, що склалася в 10-8 ст. до н.е. і поширилася у Середній Азії. Її називають зороастризмом за іменем легендарного засновника, пророка Зороастра (Заратустри), маздаїзмом (від імені Ахура-Мазди – головного божества, що уособлює світ, добро, істину, що бореться з володарем пітьми, зла і брехні), вогнепоклонством, парсизмом, релігією Авести. Суть цієї релігії зводиться до переможної боротьби Ахурамазди з Ангро-Манью. Між світом світла і пітьми йде непримирима боротьба, що складає основу світового процесу як на землі, так і в світі богів. Зороастр ніби звертався до людини із закликом допомогти небесним силам у цій боротьбі, стаючи при цьому кращим, чистим. Земним помічником Ахурамазди був Мітра, пізніше бог сонця. Відомо, що культ Мітри мав сильний вплив на римських легіонерів (патрон воїнів). День народження Мітри – 25 грудня. Віруючі в Мітру причащалися хлібом і вином, яке символізувало його тіло і кров. Т.ч. мітраїзм вплинув на формування християнства. Нововведення Зороастра були радикальними і надавали віровченню етичного звучання, що символізувало Добро і Зло. Світ сприймається через призму етичних категорій, за якими бачимо постать пророка – харизматичного лідера. Зороастризм належить до принципово нового типу релігій – релігій засновника, пророка.
Індуїзм. У 3 тис. до н.е. у долині річки Інд сформувалася релігійно-культова система індуїзм. Індуїзм не є цілісною релігією. Основи цієї релігії закладені у ведичній релігії, занесеній племенами аріїв. Веди – це зібрання гімнів, молитовних заклинань і