обрядів, зібраних у «Рігведу» (Книга гімнів,10 тис. віршів), Самаведу (Збірник молитовних заклинань і обрядів), Яджурведу (Книга поклоніння), Атхарваведу (Книга пісень і молитовних заклинань). Як віра індуїзм є аморфним та багатобічним вченням, яке кожний розуміє по-своєму. Його зміст можна передати так: «Живи і давай жити іншим». Махатма Ганді: «Це пошуки істини ненасильницькими засобами». У 1 тис. до н.е. наступає другий період – брахманський, де основним джерелом є збірник гімнів – Упанішади. З цього часу індуїзм оформлюється у два основних напрямки: вішнуїзм та шиваїзм. Брахманізм виробив певну систему взаємовідношення богів, серед них виділяється трійця: Брахма, Шива, Вішну. Ці боги поділили основні функції божества: творчу, руйнівну та охоронну. Найбільш шановним богом був Шива. В його культі переважає культ життєвої сили; він має також жіночий образ – богиню Шакті (богиня плодючості). Закладаються основи кастового устрою: брахмани (жерці, знавці вед), кшатрії (царі, князі), вайшьї (землеробці, скотоводи), шудри (потомки підкорених аборигенів). Цей період характеризується ускладненням культу, появою з місцевих доарійських культів. Третій період – епоха індуїзму, характерними рисами якого є: 1) культ знову стає більш демократичним; 2) виникає вчення про аватари (втілення); 3) зявляються величезні статуї богів, храми (ступи, чайтьї); 4) виникнення сект; 5) особливе значення займають тварини. Для всіх індуїстів обов’язковими догматами є:
1. Визнання священного авторитету Вед;
2. Вчення про карму та переселення душ;
3. Віра у богоустановленість каст.
Основу віровчення індуїзму складає ідея, що світ – не випадкове поєднання речей, але універсальний порядок – Рта, який є вічним. Цей порядок називається дхарма. Дхарма знаходиться у всіх речах та явищах. В брахманський період це вчення набуває етичного звучання. Дхарма – це сукупність релігійних та суспільних обов’язків людини. Важливе місце займає вчення про переселення душ (сансара). Завдання людини – об’єднати індивідуальну душу зі світовою душею – Брахмой. Сукупність засобів, за допомогою яких можна осягнути духовну основу світу називається йога. Індуїстська концепція про безсмертя душі базується на численних переродженнях. Один з ключових принципів віровчення – карма. Це вплив дії, яка звершилася, на характер цього і наступного існування. Індуїзм є пануючою релігією в Індії. Індуїзм у формі шиваїзму – пануюча релігія в Непалі («Релігія королівської родини»). Чимало віруючих індуїстів у державі Бангладеш. Індуїзм у формі шиваїзму сповідують 15 % населення країни Шрі-Ланка.
3. Релігійні вірування у стародавніх слов’ян.
До ранньоісторичних релігій належать і вірування східних слов’ян. Для них був характерний магічний спосіб мислення. Їхня уява створювала образи природних явищ із незначними початками антропоморфізму (вогонь, сонце). Шаною і повагою користувалися різні таємні істоти, що існували в лісах, скелях, джерелах та річках (водяний, лісовик, берегиня). В образно-художній формі деякі з них втілені у драмі-феєрії Л.Українки «Лісова пісня» (русалка, водяник, перелесник, Мавка, «той, що греблі рве»). Завдяки давньоруським літописам нам відомі боги стародавньослов’янського пантеону: Перун, Даждьбог, Стрибог, Хорс, Сварог. Автор «Слова о полку Ігоревім» називає руський народ «Даждьбоговим»; вітри – «Стрибоговими». Цим богам слов’яни ставили ідолів. У Києві князь Володимир поставив ідола перуна зі срібною головою з золотими вусами. Перун – головний бог Неба, бог грому та блискавки їздив небом на вогняній колісниці. На зиму він замикав небо і засинав, а навесні розбуджував природу. За часів християнства якості та ознаки Перуна були перенесені на святих Іллю та Михайла. Даждьбог («Даждь» - дай, «бог» - багатство») – бог сонця, якому належали його сили як основи життя, бог дарувальник, бог достатку. Бог Велес був не тільки охоронцем череди та землі, а й пастухом небесних хмар. У християнські часи Велеса замінив святий Власій, який за життя був пастухом і ототожнювався у народній свідомості з пастухом Велесом. Язичницька релігія давніх слов’ян мала певні обряди, серед яких головне місце займало жертвоприношення (треби). У слов’ян був свій календар, який розпочинався зимовим поворотом сонця на літо. Свято народження сонця святкувалося наприкінці грудня (Коляда). На колядах співалися пісні – колядки, в яких відбивалися величання й побажання господареві та його родині щастя й достатку. У християнські часи це свято змінилося на різдво, але обряди старого свята залишилися. Головним літнім святом був Купала, символ найбільшого розквіту природи. В ніч на Івана Купала діють чарівні сили і цвіте папороть, квітка якої має чудодійну силу відкривати скарби. Стрибання людей через вогонь засвідчувало особливу очищуючу силу вогню, що почитався у давні часи слов’янами. Напевно з язичницькими віруваннями пов’язані обряди освячення маку на Маковія, меду і яблук на Спаса. Кінець аграрного циклу символізувало свято на честь святого Дмитра, який замикав землю і приводив зиму. Протягом століть церква боролася з язичницькими звичаями, але в кінці кінців змушена була змиритися з ними, оскільки через них християнство входило до їхнього світогляду.
3
Однією з найдавніших у світі національних релігій є іудаїзм – монотеїстична релігія. Крім євреїв, іудаїзм сповідують також караїми, тати й фалаші (Ефіопія). Визнання єдиного Бога Ягве (Ягве, Єгова або Адонай) та боговибраність єврейського народу, віра в небесного спасителя - мессію, який повинен судити живих і мертвих; святість Старого заповіту і Талмуду, виконання положень яких забезпечує вічне блаженство у загробному житті – основні догмати іудаїзму. Центральною фігурою релігії іудаїзму є Бог Яхве. Посилання на тексти Біблії і Талмуду
Старий заповіт – частина Біблії, комплект іудейських священних книг. Ветхий заповіт іудейські богослови називають Танахом. В ньому