Еволюція релігійних обрядів йшла шляхом їх одухотворення. Вершиною цього шляху є молитва – словесне звернення людини до об’єкту своєї віри. Молитви бувають індивідуальні та колективні. Можливо молитва склалася на основі язичницьких заговорів і заклинань як елемент магії слова.

Для того, щоб постійно підтримувати релігійні почуття у багатьох розвинених релігіях установлено богослужбовий канон, до якого включається «коло річного богослужіння». Кожне число кожного місяця присвячується особливим подіям або пам’яті святих. Наприклад, на кожний день тижня призначаються особливі молитви: у суботу і неділю вони носять урочистий характер. У середу і п’ятницю – сумні. Значне місце у культовій системі займає її естетичний бік. Будівля храму, його інтер’єр, ікони та фрески впливають на людину. Релігійна культова система – це перш за все система колективних дій. Ось чому вони потребують впорядкування і систематизації.

Специфіка релігії проявляється не в особливому характері вірування, а у тому, що ці уявлення, образи включаються у культову систему, набувають у ній символічний характер і функціонують у соціальній взаємодії.

Саме на базі культових дій й формується релігія як соціальний інститут. Первісною ланкою інституту релігії є релігійна група. У первісному суспільстві культові дії входили до процесу матеріального виробництва і релігійна група співпадала з іншими соціальними групами (племенем, родом). Поступово в них виділяються спеціалісти по проведенню культових дій: шамани і чаклуни. Спочатку вони вибиралися громадою, але з часом цей професійний шар перетворюється у соціальну групу і стає частиною родової верхівки. З часом починають формуватися самостійні системи культових дій – богослужіння і разом з цим формується організація служителів культу – жрецькі корпорації. Ведуча роль жерців у ранньокласових суспільствах визначалася не тільки тим, що це були освічені люди, але й тим, яку роль у суспільному житті грав сакральний (священний) елемент. У розвиненій формі релігійні організації є складним соціальним інститутом. Дослідники виділяють 4 основних типи релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ і деномінанація.

Церква – це тип релігійної організації зі складною суворо централізованою та ієрархізованою системою взаємодії між священнослужителями і віруючими.

Секта –виникає в результаті відділення від церкви частини віруючих на основі змін віровчення і культу.

Харизматичний культ є одним із різновидів секти. Ця організація створюється на основі об’єднання прибічників конкретної особи. Яка визнає себе у якості носія особливих божественних якостей (харизми).

Деномінація – це такий тип релігійної організації, який поєднує в собі риси церкви і секти.

У підсумку можна зробити такі висновки: розвиток релігії являє собою складну структуровану будову, що поєднує в собі три основних елементи – релігійна свідомість, культова діяльність та релігійні організації.

З точки зору віруючих, питання виникнення релігії не має сенсу: релігію бог дарував людству. Теорії щодо появи релігії можна поділити на дві групи: теологічні та наукові. Традиціоналістична теорія на походження релігії полягає в тому, що релігію відкрив людям сам Бог. Отже, ця теорія не потребує доведення, бо ґрунтується на вірі (отці церкви Василь Великий, Іоан Златоуст, Ф.Аквінський). Теїстична теорія визнає буття Бога як істоти надлюдської та надприродної, а релігія є наслідком божественного одкровення (Р.Декарт, Г.В.Лейбніц, І.Г.Фіхте). Академічний теїзм - представники цього напрямку у 2-й пол. 19 ст. (В.Кудрявцев-Платонов) виникнення релігії пояснювали дією двох джерел: 1) об’єктивного, що полягає у впливові Бога на дух людини, і 2) суб’єктивного, чим є засвоєння людиною цього впливу. У свідомості людини є знання, яке існує перед досвідом, незалежно від практики. Воно виникає тоді, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності, які існують за межами фізичного світу, або воно йде від якогось Абсолюта. Наукові теорії. Міфологічна теорія. Англійський лінгвіст Ф.Мюллер (1830-1900) висунув припущення, що початком релігії є міф про сонце. Наприкінці 19-поч. 20 ст. поширилася анімістична теорія. Автором якої був Е.Б. Тайлор (1832-1917). Він вважав, що релігія почалася з віри в духів і в душу (лат. «аніма» – душа, дух). Магічну теорію запропонував Д. Фрезер (1854-1941). Духовний розвиток людства він розглядав як процес з трьох стадій: магії, релігії, науки. Основою первісної релігії є магія. Психологічна теорія пояснює появу релігії особливостями психологічної природи людини (З.Фрейд). Релігія за З.Фрейдом. є наслідком психічних переживань людини. яка перебувала в стресовій ситуації. Релігію З.Фрейд оцінює лише як явище індивідуального життя людини, але людина є не тільки явище природи. але й суспільства. Концепція прамонотеїзму проголошувала версію про віру людей спокон віку в єдиного Бога. Ці теорії розкрили грані складного процесу духовного розвитку людства. Разом з найновішими історичними дослідженнями в галузі археології, етнології, мовознавства вони склали базу для подальшого осмислення цієї проблеми. Вченими доведено, що релігія має свій початок, вона виникла на певному етапі історії суспільства. На першому етапі розвитку людської свідомості від появи мавполюдей до неандертальської людини духовної сфери у діяльності людей не було, отже не існувало і релігії. Не залишилося жодних залишків релігійного культу від «людини умілої» (homo habilis) – найдавнішого предку людини – архантропа, залишки яких було знайдено у Танзанії в 20 ст. Ця людина жила 2,5-3 млн. років тому. Не було виявлено релігії і у пітекантропа (мавполюдини), залишки якої знайдені в кінці 19 ст. на о.