Своєрідним у буддизмі є відношення між філософсько-теоретичним і міфологічним планами. Буддійські філософи, які усвідомили різницю між абстрактним теоретичним і міфопоетичним мисленням, не заперечували важливість останнього, бо бачили в ньому засіб досягнення нірвани. Тому нерідко теоретичні ідеї та концепції буддійської філософії і психології наповнювалися міфологічним змістом (що, частково, мало полегшити в їхнє сприйняття) і, з другого боку деякі особливості міфології (напр., статура ідамів) пояснювали як символічне зображення того чи іншого теоретичного положення. Так, дев’ять голів Ваджрабхайрави (одна з форм Ямантаки) символізують дев’ять розділів буддійського канону, два роги – абсолютну та відносну істини, шістнадцять ніг – шістнадцять аспектів концепції пустоти і т. д.

Загальнобуддійська міфологія багато в чому близька до брахманістської та індуїстської, очевидно, зазнала впливу неарійських міфологій Індії; можливо, що в буддійській міфології відобразились і деякі міфологічні уявлення часів розквіту індійської цивілізації. До цієї теорії схиляються все більше буддологів. Деякі елементи брахманістської міфології в буддійській були переосмислені: це стосується перш за все космології та відношення до богів. Для космологічних уявлень буддійської міфології характерні широта охоплення і прагнення примножити всі елементи світобудови до безконечності. Незлічима кількість світів групується у величезні світові системи (сахалока), яких, за образним порівнянням з буддійських текстів, більше, ніж піщин у річці Ганг. Кожен окремий світ являє собою плоский диск землі, він лежить на воді, яка знаходиться в повітрі, а повітря у просторі (акаша). У центрі світу стоїть величезна гора Меру (Сумеру) навколо якої обертаються сонце, місяць і зірки. Меру концентрично оточують сім гірських хребтів (вони відділені одне від одного кільцевидними озерами). За ними розташовані чотири континенти: на сході – Пурвавидеха, на півдні – Джамбудвіпа, на заході – Апарагодана, на півночі – Уттаракура. Кожен з них оточений 500 островами, які омиваються величезним світовим океаном.Світовий океан оточений скелястою стіною Чакравала. У людей, які живуть на чотирьох континентах, життя неоднакове: в Джамбудвіпі – найкоротша, в Уттаракуру, де немає приватної власності зерно достигає само по собі і люди не працюють, – найбільш щаслива; більш щасливим вважають народження в Джамбудвіпі (яка порівнюється з Індією), де люди відрізняються мужністю, гострим розумом і благочестям. Тільки в Джамбудвіпі з’являються будди і чакраватіни. На континентах живуть і тварини, глибоко під поверхнею землі знаходяться прети, ще глибше – різні ступені пекла. Асури мешкають головним чином в печерах гори Меру. Частково на Меру, але переважно над нею живуть боги, які в буддійській міфології розділені на ієрархічні групи. Нижче за всіх знаходяться “чотири великих царі” (Чатурмахараджа) – Дхритарашатра, Вірудхака, Вірупакша і Вайшравана, які правлять відповідно гандхарвами, кумбхандами, нагами і якшами. Над ними, на вершині Меру, знаходиться “небо 33 богів” (траястринса), очолюване богом Шакра (Індра). Ще вище в повітряних палацах (вімана) знаходяться небеса – яма, тушіта, нірма-нараті та паранирмита-васавартин. Боги, які живуть у названих небесах, а також люди, тварини, прети, асури і мешканці нараки складають так звану сферу бажань (камавачара або камадхату), бо головним мотивом їх дій є прагнення задовольнити свої бажання. Інші боги та живі істоти мешкають в двох інших сферах. В “сфері, яка має форму” (рупавачара або рупадхату), знаходяться шістнадцять (іноді згадують сімнадцять) нижчих небес Брахми; розташована над ними “сфера, яка не має форми” (арупавачара або арупадхату), ділиться на чотири вищих неба Брахми. Боги, як і всі інші істоти, підлягають законам карми. Вони можуть мати певний вплив на хід подій у світі, але світ змінюється в першу чергу під впливом всезагального закону карми. Існування в якості бога є лиш однією з перехідних форм існування в безпочатковій сансарі.

Не зважаючи на те, що сансара загалом не має початку, кожен окремий світ виникає, розвивається і гине у часі. Існування одного світу продовжується протягом однієї махакальпи, яка поділяється на чотири незчисленні кальпи (асанкх’єя кальпа), при чому кожна з них прирівнюється до мільйонів років. Махакальпи бувають двоякими – “буддакальпи”, коли у світі з’являються будди, і “пусті кальпи” (шуньякальпи), коли у світі не з’являється жодного будди. Сучасна кальпа є буддакальпою і вважається дуже щасливою, бо протягом усієї кальпи має з’явитися тисяча будд. Загальнобуддійська міфологія називає шістьох будд, які з’явилися до Шак’ямуні – Вішвабху, Віпаш’їна, Шикхіна, Кракучханду, Канакамуні, Каш’япу – та одного будду, який з’явиться в майбутньому – Майтрею.

Образ будди є основною темою буддійської міфології. Будди з'являються в усіх світах (хоча не у всіх кальпах) і в такий спосіб їхня кількість теж незлічима. Будди починають свій шлях до просвітління як бодхісатви протягом багатьох кальп (нерідко і тут уживається слово «незлічимі») вони втілюються в образи різних істот і роблять добрі діяння. Нарешті, після досягнення досконалості вони перебувають довгий час на небесах (по різних версіях, або в гасіті,