або в аканіштсі). Їхнє народження у світі в образі людини супроводжується багатьма чудесними явищами (відбуваються землетруси, з неба падають квіти). Усі будди мають махапурушалакшану, вони мають такі сили і здібності, що перевершують всіх інших істот, у тому числі і богів. Лише будди мають можливість вплинути не тільки на хід подій у своєму світі, але й в інший світах. Після досягнення нірвани вони проповідують свою дхарму (тобто вчення, за допомогою якого люди можуть досягти нірвани). Дхарма не є вічною, вона має особливу силу протягом перших 500 років, після чого поступово зникає. Нарешті, коли світ зануриться цілком у пітьму незнання, назріє час для появи нового будди. Шлях бодхісатви і стан будди описується в буддійській літературі в основному на прикладі Шак’ямуні, будди дійсного часу.
Поряд з буддами і бодхісатвами буддійська міфологія згадує ще деякі категорії людей, що досягли досконалості (у сенсі найвищої межі свого особистого розвитку). У загальнобуддійській міфології цих категорій дві – архати і пратьєкабудди.
Важливе місце в буддійській міфології займає опис і пояснення чудотворних сил, якими володіють будди й інші особи, що вже досягли досконалості або прагнуть до неї. Ці сили є або психічними (розуміння намірів і думок інших людей, знання минулих і майбутніх перероджень – своїх і чужих), або фізичними (здатність літати, ходити по воді, перетворюватися в невидиме і т.д.).
Певне місце в буддійській міфології займають також елементи флори і фауни. Серед квітів найчастіше згадується лотос, що вважається символом чистоти, а також чудесного народження, духовного просвітлення і жалю. З квітів лотоса народжуються боги (по міфології махаяни, також мешканці сукхавати й інших раїв), а по міфології ваджраяни, – навіть деякі видатні люди в цьому світі (напр., Падмасамбхава). З дерев у буддійську міфологію ввійшло насамперед дерево бодхі (просвітлення) – представник цілком реально існуючого виду ficus religiosa, під яким Шак’ямуні, відповідно до буддійського міфу, досяг просвітління (бодхі). Дерево бодхі стає невід'ємним атрибутом усіх будд усіх часів і в усіх світах – досягнення просвітлення вважається можливим тільки під ним. Але буддійська міфологія знає і чисто міфологічні дерева – це насамперед т.зв. каль-паврікші, що знаходяться на всіх чотирьох континентах і існують протягом усієї кальпи. В володіннях асурів росте дерево Чіттапаталі, об'єкт розбрату між асурами і богами, тому що через величезну висоту цього дерева плоди дістаються тільки богам.
З представників фауни в буддійській міфології перше місце займають наги (міфологічні змії, дракони), що нерідко частково або цілком антропоморфізуются. Наги виявляють інтерес до вчення будди, охороняють священні тексти і дарують їх людям, коли ті дозріли для розуміння цих текстів. З індуїстської міфології в буддійську ввійшли також міфологічні птахи гаруди, морська тварина макара й ін. Як зооморфні символи в різних будд і бодхісатв виступають павич, черепаха, кінь, бик, слон, лев. Улюбленими тваринами є газелі: вважається, що дві з них виявилися першими слухачами проповіді дхарми Шак’ямуні (тому над дверима буддійських храмів часто знаходиться зображення двох газелей, між якими зображене колесо дхарми). Образ тварини можуть приймати також бодхісатви, які мають при цьому мету проповідувати дхарму серед тварин. У буддійському світі широко поширилися легенди, що оповідають про минулі народження Шак’ямуні в образі тварини (мавпи, птаха, оленя і т.д.).
Загальнобуддійська міфологія виступає як узагальнення міфологій різних течій буддизму, але вона, очевидно, не представляє т. зв. первісний буддизм, ступінь міфологізації якого була досить низкою.
Міфологія хінаяни. Як особливий напрямок у буддизмі хінаяна оформилася в остаточному вигляді до 1 ст. до н.е. Слово «хінаяна» не є самоназвою напрямку, цим словом прихильники махаяни позначали ті буддійські школи, вчення яких здавалися їм обмеженими (напр., в хінаяні шлях бодхісатви не вважається універсальним і досяжним для усіх). Проте, цей термін міцно ввійшов, поряд з термінами «махаяна» і «ваджраяна», у термінологію буддології. За деякими даними, число шкіл хінаяни досягало вісімнадцяти, до тепер продовжує існувати лише одна школа – тхеравада. Про особливості міфології хінаяни можна робити лише загальні висновки, тому що канони індійських шкіл хінаяни збереглися тільки у фрагментах (цілком дійшов до нас лише канон школи тхеравади – «Тіпітака»). Розходження міфології хінаяни і загальнобуддійської міфології відносно малі і зводяться в основному до деталей опису різних персонажів, образів і сюжетів. Цілком ймовірно, міфологія первісного буддизму відрізнялася відкритістю і динамізмом, здатністю до зміни і збагачення свого змісту. У міфології хінаяни проявилися, навпроти, консервативні тенденції, прагнення зберегти вже сформовану систему міфологічних уявлень (але, як показує історія буддизму хінаяни на Шрі-Ланці й у країнах Південно-Східної Азії, це вдалося далеко не цілком).
Міфологія махаяни. Як самостійний напрямок у буддизмі махаяна склалася, імовірно, у перших століттях до н.е. на основі ранньобуддійскої школи махасангіків. На відміну від хінаяни, махаяні властивий універсальний характер ідеї звільнення: можливість досягати стану будди дається всім істотам, тому що вони мають споконвічно сутність будди. Центральне місце в махаяні займає образ бодхісатви, що піклується не тільки про свій порятунок, але і про звільнення всієї сансари.
Міфологія махаяни належить до найбільш багатих міфологій в історії культури людства. Прагнення до створення міфологічних образів і сюжетів, характерне для буддизму в цілому, виявляється в махаяні з особливою силою. Майже кожна махаяністична сутра (а канон махаяни містить їх тисячі) пропонує в якомусь сенсі свою, таку що відрізняється від інших сутр, міфологію. Міфологію махаяни з'єднує в єдине ціле не