У міфології ваджраяни число будд теж вважається нескінченним, але в практиці споглядання число будд обмежується п'ятьма т.зв. дх’яні-буддами (букв. «буддами споглядання») і відповідними їм п'ятьма земними буддами. «Гух’ясамаджа-тантра» (3 ст.) викладає міф про виникнення п'яти дх’яні-будд: один раз, коли бхагават занурився в споглядання, він перетворив себе в Акшобх’ю і залишив його сидіти на своєму місці. Після цього він по черзі перетворював себе у Вайронану, у Ратнасамбхаву, в Амітабху і в Амогхасіддхі й залишив їх сидіти в чотирьох напрямках світу, створивши в такий спосіб мандалу. Наприкінці 1-го тис. н.е. до п'яти дх’яні-будд додалися аді-будда й Ваджрасатва. У міфології ваджраяни дх’яні-будди (хоча назви деяких з них збігаються з буддами в міфології махаяни) не представляються реально існуючими ,чи такими, що знаходились у визначених точках часу і простору, вони швидше за все – антропоморфні символи, що під час споглядання виникають з «порожнечі» (шуньята) і виконують різні функції в процесі переоформлення психіки того, хто споглядає. Згідно міфологічних уявлень, кожен дх’яні-будда має свій особливий напрямок в мандалі, свій колір, сидіння, праджню (жіноча відповідність), бодхісатву, елемент, функцію і т.д. Кожен дх’яні-будда має і свою «сім’ю», тобто комплекс антропоморфних символів пов'язаних з ним.

ШАК’МУНІ

Шак’ямуні [санскр. sвkyamuni, упали sakyamuni, «мудрець (із племені) шак’я»], відоме також як Сіддхартха (власне ім'я) і Гаутама (родове ім'я), у буддійській міфології останній земний будда, що проповідував дхарму, на основі якої склалося буддійське віровчення. В основі міфологічного образу Шак’ямуні, безсумнівно, лежить реальна людина, засновник буддизму, що жив у Північній Індії в сер. 1-го тис. до н.е. (на думку більшості вчених, у 566–476 чи в 563–473 до н.е.). Його життєпис почав наповнятися міфічним змістом, очевидно, уже при житті; у наступні сторіччя міфологізація його образу зростала аж до появи на рубежі нашої ери канонічного образу, зафіксованого в буддійських канонічних текстах.

У жодному канонічному тексті легенда про Шак’ямуні не викладається цілком. «Махапарінірвана-сутра», напр., містить відомості тільки про останні місяці його життя і про смерть, у «Дхармачакраправартана-сутрі» описується його перша проповідь, так що першим твором, де життя Шак’ямуні описується з народження до смерті, є «Буддхача-ріта» [«Життя Будди» Ашвагхоші (1 в. н.е.)]. Разом з тим ця легенда в основних рисах однакова у всіх течіях буддизму, хоча життя Шак’ямуні і прийнято розділяти на періоди, число яких у різних традиціях є різним. У тибетській традиції, наприклад, виділяють 12 етапів: ухвалення рішення народитися у світі людей; сходження з неба тушіта; входження в лоно матері; народження; нагромадження мирських знань; життя в задоволеннях; відхід з палацу; аскетичні вправи; перемога над Марою; досягнення стану будди; проповідь дхарми; входження в нірвану.

Загальнобуддійський зміст легенди такий: протягом багатьох кальп Шак’ямуні перероджувався в якості бодхісатви, приймаючи вигляд всіляких істот. Нагромадивши за цей час потрібні властивості для досягнення стану будди, він провів передостаннє своє народження в небі тушіта. Оскільки світ людей занурився в морок незнання, боги просили Шак’ямуні народитися у вигляді людини, щоб він міг стати буддою і проповідувати дхарму. Бодхісатва погодився на це і вибрав місцем свого народження маленьку країну племені шак’їв у Північній Індії, а батьками – царя Шуддходану і царівну Майядеву. У цей час Майядеві приснилося, що в її лоно ввійшов білий слон. Цей сон був витлумачений як знак того, що вона стане матір'ю великої людини. Шак’ямуні народився в гаю Лумбіні біля столиці шак’їв Капілавасту. Він мав усі махапурушалакшаны, і вчені-брахмани пророчили, що він стане або буддою, або чакраватином. Батько віддавав перевагу останньому: він дав сину усебічну світську освіту і робив усе, що міг, щоб Шак’ямуні бачив тільки позитивні сторони життя. Шак’ямуні жив у спеціально побудованому для нього палаці, у насолодах і задоволеннях. Він одружився зі своєю кузиною Яшодхарою, і, здавалося, що все йде до виконання мрії батька.

Але один раз Шак’ямуні побачив у місті чотири знамення. Перші три (старі, хворий, труп) показали йому нестійкість сансари, а останнє (чернець) показало йому шлях до звільнення. Він зважився на втечу і після народження свого сина Рахули залишив палац і приєднався до аскетів. Через кілька років він зрозумів, що їхні методи (особливо крайній аскетизм) не ведуть до порятунку. Шак’ямуні сидів у підніжжя дерева бодхі і вирішив не вставати перш ніж досягне досконалості. Незважаючи на спокуси Мари, на 49-й день (у віці 35 років) Ш. досяг бодхі і став буддою. Першу проповідь він вимовив у парку Рішіпатана біля Варанасі для п'яти колишніх своїх товаришів-аскетів, що і стали його першими учнями. Незабаром навколо Шак’ямуні зібралася велика сангха, і кращі його учні (Шаріпутра, Маудгальяяна, Каш’япа, Субхуті й ін.) досягли стану архата. Переборовши погрозу змови Девадатти, Шак’ямуні у віці 80 років пішов у повну нірвану.

В махаяні і ваджраяні образ Шак’ямуні має деякі специфічні риси. Так, наприклад, вважається, що у світі з'явилося лише його нірманакая, у той час як самбо-гакая залишилася на небесах.

У залежності від розумових здібностей слухачів Шак’ямуні